1. Словник української мови в 11 томах

мирити

МИРИ́ТИ, мирю́, ми́риш, недок., перех.

1. кого з ким і без додатка. Відновлювати, встановлювати мирні стосунки між ким-небудь.

Розбирав [пан Адам] сварки та суперечки, мирив сусідів, давав усякі ради (Коцюб., II, 1955, 253);

Се був мій знайомий друкар, .. завжди готовий до всякої послуги для справи, радий мирити, загоджувати, ширити згоду серед товаришів (Л. Укр., IV, 1954, 272);

Вже вона раз мирила Ткачуків з їхніми сусідами Кухтіями, що завзялися швидше випхати переселенців з двору (Гончар, Тронка, 1963, 89).

2. з ким — чим. Примушувати терпимо ставитися до кого-, чого-небудь, примиряти з кимось, чимось.

Надія, що панна Анеля часом заскочить до зали.., мирила мене з мало цікавим для мене товариством (Коцюб., II, 1955, 253);

[Петро:] І це зоветься справжнім життям, це вони якось мирять з своєю вірою!.. (Мирний, V, 1955, 159).

Не [ду́же] мири́ти — мати не дуже добрі стосунки з ким-небудь; сваритися.

За кису світ увесь не мирить (Барв., Опов.., 1902, 448);

Ходив гомін, що старші сини покійного панотця не дуже мирять з своїми парафіянами (Н.-Лев., III, 1956, 9);

Йому не хотілося, щоб про підсвинків дізналася Тетяна Іванівна, з якою Сава Йосипович не дуже мирить (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 13).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мирити — мири́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. мирити — (ворогів) примиряти, замиряти. Словник синонімів Караванського
  3. мирити — мирю, мириш, недок., перех. 1》 кого з ким і без додатка. Відновлювати, встановлювати мирні стосунки між ким-небудь. 2》 з ким – чим. Примушувати терпимо ставитися до кого-, чого-небудь, примиряти з кимсь, чимось. Не мирити — мати не дуже добрі стосунки з ким-небудь; сваритися. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. мирити — МИРИ́ТИ, мирю́, ми́риш, недок. 1. кого з ким і без дод. Відновлювати, встановлювати мирні стосунки між ким-небудь. Розбирав [пан Адам] сварки та суперечки, мирив сусідів, давав усякі ради (М. Коцюбинський); Се був мій знайомий друкар, .. Словник української мови у 20 томах
  5. мирити — МИРИ́ТИ (відновлювати, встановлювати мирні стосунки між кимсь; змушувати терпимо ставитися до когось, чогось), ПРИМИРЯ́ТИ, ПРИМИ́РЮВАТИ, РОЗВО́ДИТИ, РОЗМИРЯ́ТИ, РОЗБОРОНЯ́ТИ, РОЗНІМА́ТИ (відновлювати мир, згоду між кимсь... Словник синонімів української мови
  6. мирити — Мири́ти, -рю́, -ри́ш гл. 1) Мирить, примирять. 2) Мириться (съ кѣмъ, чѣмъ). Не мирити. Ссориться. За кису світ увесь не мирить. Г. Барв. 448. Словник української мови Грінченка