1. Словник української мови в 11 томах

муркати

МУ́РКАТИ, аю, аєш, недок.

1. неперех. Видавати звуки "мур-мур" (про котів і т. ін.).

Дитині хотілось би побавитися з котом, що он під постіллю муркає… (Коцюб., І, 1955, 439);

А кішка була мудра. Як царівна лягла, вона скочила на постіль і муркає (Калин, Закарп. казки, 1955, 34).

2. перех. і без додатка, перен., розм. Те саме, що мурмота́ти 1.

Посеред хати на оклунку ковдр сидів старенький єврей і щось лічив на пальцях, іноді муркаючи до свого сусіди, років сімнадцяти юнака (Досв., Вибр. 1959, 58);

І так, і так мені пояснює, повторює [учитель]. А мені мовби язик приріс до зубів. Тільки дивлюся, витріщившись, на дошку та муркаю щось таке, чого і сам не тямлю (Ряб., Жайворонки, 1957, 178).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. муркати — му́ркати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. муркати — див. говорити; мурчати Словник синонімів Вусика
  3. муркати — -аю, -аєш, недок. 1》 неперех. Видавати звуки "мур-мур" (про котів і т. ін.). 2》 перех. і без додатка, перен., розм. Те саме, що мурмотати 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. муркати — МУ́РКАТИ, аю, аєш, недок. 1. Видавати звуки “мур-мур” (про котів та деяких інших тварин). Дитині хотілось би побавитися з котом, що он під постіллю муркає... (М. Коцюбинський); А кішка була мудра. Як царівна лягла, вона скочила на постіль і муркає (А. Словник української мови у 20 томах
  5. муркати — БУРМОТА́ТИ (БУРМОТІ́ТИ) (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ (ХАМА́РКАТИ) розм. рідше; МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) розм., МУРЧА́ТИ розм. Словник синонімів української мови
  6. муркати — Му́ркати, -каю, -єш, одн. в. му́ркнути, -ну, -неш гл. 1) Мурлыкать, мурлыкнуть. Кіт сидить та муркає. Мирг. у. Слов. Д. Эварн. 2) Бормотать, разъ забормотать. Муркнув щось таке, що й не розбереш, та й пішов. Словник української мови Грінченка