мурмотати
МУРМОТА́ТИ, очу́, о́чеш і МУРМОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм.
1. перех. і без додатка. Говорити тихо, невиразно.
Все військо сумно мурмотало, Сперва [спочатку] тихенько, послі [потім].. Гукнули разом: "Все пропало!" (Котл., І, 1952, 283);
Гнат провинливо щось мурмотів, топтався коло жінки, не знав, що порадити і як вгамувати її (Горд., II, 1959, 239);
Слинько голосно прокашлявся — Про що ти там мурмотиш?.. І ніколи мені з тобою теревені правити (Шовк., Інженери, 1956, 264);
// Стиха співати.
Чума, лежачи на нарах, мурмотів пісню (Ю. Янов., IV, 1959, 119).
2. неперех., рідко. Те саме, що муркота́ти 1.
Кіт Жук-Мурка міцніше згорнувся в куточку на нарах і мурмотів під супровід силантьєвського хропіння (Трубл., І, 1955, 83);
*Образно. Десь унизу ворушився, мурмочучи, потік, мов виривався, а його не пускали (Хотк., II, 1966, 50).
Значення в інших словниках
- мурмотати — мурмота́ти: бормотать [ІФ,1890] Словник з творів Івана Франка
- мурмотати — мурмота́ти дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- мурмотати — МУРМОТІТИ, див. БУБОНІТИ, МИМРИТИ. Словник синонімів Караванського
- мурмотати — див. говорити Словник синонімів Вусика
- мурмотати — -очу, -очеш, недок., розм. Те саме, що мурмотіти. Великий тлумачний словник сучасної мови
- мурмотати — МУРМОТА́ТИ, очу́, о́чеш і МУРМОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм. 1. що і без прям. дод. Говорити тихо, невиразно. Все військо сумно мурмотало, Сперва [спочатку] тихенько, послі [потім] .. Гукнули разом: “Все пропало!” (І. Словник української мови у 20 томах
- мурмотати — БУРМОТА́ТИ (БУРМОТІ́ТИ) (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ (ХАМА́РКАТИ) розм. рідше; МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) розм., МУРЧА́ТИ розм. Словник синонімів української мови
- мурмотати — Мурмотати, -мочу, -чеш гл. 1) Бормотать. Народ... мурмотав: паноче, згинь. Котл. Ен. VI. 44. 2) Роптать. 3) Журчать. Словник української мови Грінченка