1. Словник української мови в 11 томах

мурчати

МУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок.

1. неперех. Те саме, що муркота́ти 1.

Слухаю я — і борсук у норі мурчить (Сл. Гр.);

Мурчав ситий кіт, жмурив проти сонця зелені очі (Шиян, Переможці, 1950, 39).

2. перех. і без додатка, перен., розм. Те саме, що мурмота́ти 1.

У вікно загляне [Мафтей], чомусь у печі довбає довго і все мурчить щось про себе (Хотк., II, 1966, 93);

— Говори, Тучинський, не мурчи. Нічого поглядати на мене (Досв., Вибр., 1959, 189);

— Іди, іди, поки не дав, — сказав той, скручуючи цигарку.. — Не мурчіть, я маю діло (Мик., II, 1957, 253).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мурчати — мурча́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. мурчати — I воркотати, воркотіти, вуркотати, вуркотіти, муркати, муркотати, муркотіти II див. говорити Словник синонімів Вусика
  3. мурчати — -чу, -чиш, недок. 1》 неперех. Те саме, що муркотати 1). 2》 перех. і без додатка, перен., розм. Те саме, що мурмотати 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. мурчати — МУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок. 1. Те саме, що муркота́ти 1. Слухаю я – і борсук у норі мурчить (Сл. Б. Грінченка); Мурчав ситий кіт, жмурив проти сонця зелені очі (А. Шиян). 2. що і без прям. дод., розм. Те саме, що мурмота́ти... Словник української мови у 20 томах
  5. мурчати — Чу, -чиш, недок., злоч. Говорити мовою злочинного кола. Він вміє мурчати: знайде підхід до будь-якого блатного. Словник сучасного українського сленгу
  6. мурчати — БУРМОТА́ТИ (БУРМОТІ́ТИ) (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ (ХАМА́РКАТИ) розм. рідше; МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) розм., МУРЧА́ТИ розм. Словник синонімів української мови
  7. мурчати — Мурча́ти, -чу́, -чи́ш гл. = мурмотати. Слухаю я — і борсук у норі мурчить. Берд. у. Словник української мови Грінченка