набундючений
НАБУНДЮ́ЧЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до набундю́чити;
// у знач. прикм. Надутий, з розпущеними крилами.
На стежках парку походжають, як дома, набундючені фазани (Гончар, Таврія, 1952, 125).
2. перен. Зарозумілий, гордовитий.
По вулицях [міста] обшарпані поліцаї проторюють серед людей дорогу мандаринові, який сповнений до себе пошани, набундючений, сидить в шовком критому паланкіні (Досв., Гюлле, 1961, 159);
Ніхто в місті не знав, що робиться за тією огорожею, що стережуть там набундючені, з когутячими перами на капелюхах жандарми (Скл., Карпати, II, 1954, 6).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- набундючений — набундю́чений дієприкметник розм. Орфографічний словник української мови
- набундючений — Надутий, напиндючений, д. наґоґошений, напужений. Словник синонімів Караванського
- набундючений — див. пихатий Словник синонімів Вусика
- набундючений — -а, -е, розм. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до набундючити. || у знач. прикм.Надутий, з розпущеними крилами. 2》 перен. Зарозумілий, пихатий. Великий тлумачний словник сучасної мови
- набундючений — НАБУНДЮ́ЧЕНИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. пас. до набундю́чити. Староста скинув набундюченого спереду картуза, махнув рукою – і сход притих з того дива, що до нього вперше заговорив незвичний господар села (М. Стельмах); // у знач. прикм. Словник української мови у 20 томах
- набундючений — ЗАРОЗУМІ́ЛИЙ (який тримається, поводиться гордовито, самовпевнено, вважаючи себе в чомусь вищим від інших), ГО́РДИЙ, ГОРДОВИ́ТИЙ, ПОГО́РДЛИВИЙ, ПОГО́РДИЙ, БУНДЮ́ЧНИЙ підсил., ПИХА́ТИЙ підсил., ПИ́ШНИЙ підсил., ЧВАНЛИ́ВИЙ підсил., СПЕСИ́ВИЙ підсил. Словник синонімів української мови