набундючений
набундю́чений
-а, -е, розм.
1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до набундючити.
|| у знач. прикм.Надутий, з розпущеними крилами.
2》 перен. Зарозумілий, пихатий.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- набундючений — набундю́чений дієприкметник розм. Орфографічний словник української мови
- набундючений — Надутий, напиндючений, д. наґоґошений, напужений. Словник синонімів Караванського
- набундючений — див. пихатий Словник синонімів Вусика
- набундючений — НАБУНДЮ́ЧЕНИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. пас. до набундю́чити. Староста скинув набундюченого спереду картуза, махнув рукою – і сход притих з того дива, що до нього вперше заговорив незвичний господар села (М. Стельмах); // у знач. прикм. Словник української мови у 20 томах
- набундючений — ЗАРОЗУМІ́ЛИЙ (який тримається, поводиться гордовито, самовпевнено, вважаючи себе в чомусь вищим від інших), ГО́РДИЙ, ГОРДОВИ́ТИЙ, ПОГО́РДЛИВИЙ, ПОГО́РДИЙ, БУНДЮ́ЧНИЙ підсил., ПИХА́ТИЙ підсил., ПИ́ШНИЙ підсил., ЧВАНЛИ́ВИЙ підсил., СПЕСИ́ВИЙ підсил. Словник синонімів української мови
- набундючений — НАБУНДЮ́ЧЕНИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до набундю́чити; // у знач. прикм. Надутий, з розпущеними крилами. На стежках парку походжають, як дома, набундючені фазани (Гончар, Таврія, 1952, 125). 2. перен. Зарозумілий, гордовитий. Словник української мови в 11 томах