навождення
НАВОЖДЕ́ННЯ, я, с. Те, що в повір’ях ніби навіяне "злою силою" з метою спокусити; обман почуттів, привид, сон.
Пристав підскочив, як опарений: — Що це мені за навождення? Та тут, здається, все кує крамолу, все отруєно одним духом (Вас., І, 1959, 296);
[Шевченко:] Маріє! Ви! Це навождення… чари! В цю саму мить мій дух до вас летів (Коч., III, 1956, 183).
Дия́вольське (сатани́нське і т. ін.) навожде́ння — привид, який ніби навіяний дияволом (сатаною і т. ін.).
Прокіп Тетеря.. дивиться на хлопців такими виряченими очима, ніби перед ним не сільські парубки, а сатанинське навождення (Тют., Вир, 1960, 96).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- навождення — навожде́ння іменник середнього роду, істота Орфографічний словник української мови
- навождення — НАВОЖДЕ́ННЯ, я, с. За народним повір'ям – те, що ніби навіяне “злою силою” для спокуси. Сестро, молитва й віра хай тебе рятують від навождення злого духа (Леся Українка); Пристав підскочив, як опарений: – Що це мені за навождення?... Словник української мови у 20 томах
- навождення — НАСЛА́ННЯ́ (за народними уявленнями, те, що роблять "злі сили", щоб спокусити, обманути кого-небудь, заподіяти якесь нещастя), НА́ПУСК, НА́ПУСТ, ПРИСТРІ́Т, УРО́КИ (ВРО́КИ) мн. Словник синонімів української мови