навіч

НА́ВІЧ, присл.

1. Своїми очима, особисто.

— Ви ж так злякалися колись перспективи злиднів, а тут же побачили їх навіч… (Л. Укр., III, 1952, 708);

Гарматки гримнули ще раз, і тепер вже й Данило загукав "ура", бо побачив навіч, як ганок П’ятої гімназії раптом наче вдарило молотом (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 431);

// Наочно.

Війна принесла ту користь, що відкинула всі умовності, зірвала всі покрови, показала народові навіч повну правду (Ленін, 21, 1950, 230).

2. Перед очима, на очах, в очах; на очі.

Бачили Орисю з якимсь паном, і якась дівчина навіть підгледіла, що то був Гордій; нарешті всім навіч прибігала Орися до Гордія в Радівку (Гр., II, 1963, 149);

[Фамусов:] Де іншого шукать тобі взірця, як навіч приклад є отця? (Гриб., Лихо з розуму, перекл. Рильського, 1947, 17).

3. Явно, очевидно; цілком.

[Командор:] Я зумію одважно боронити прав лицарських, та тільки треба, щоб вони були всім навіч безперечні (Л. Укр., III, 1952, 380);

// Зовні.

Завше певна в собі, тверда, навіч спокійна, — людина ся була чужа й незрозуміла для всіх, між ким доводилось їй жити (Дн. Чайка, Тв., 1960, 47).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

навіч

Значення в інших словниках