наглядати

НАГЛЯДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАГЛЯ́НУТИ, ну, неш і НАГЛЯ́ДІТИ, рідко НАГЛЕ́ДІТИ, джу, диш, док.

1. (док. тільки нагля́нути) неперех., за ким-чим, з спол. сл. Пильнувати, слідкувати за ким — чим-небудь для контролю, забезпечення порядку і т. ін.

Лукина почала тривожитись і наглядати за Уласом (Н.-Лев., III, 1956, 340);

Чорнобривець почав уважно наглядами за його роботою (Гур., Новели, 1951, 71);

Мати просила бабусю, щоб та наглядала за мною, стежила, скільки, я їм, коли лягаю спати (Сміл., Сашко, 1957, 67);

[Психіатр:] Так ви наглянете, щоб ваша небога брала купелі регулярно і щоб увечері пізно не засиджувалась (Л. Укр., II, 1951, 66);

// Стежити, спостерігати з метою нагляду.

— Треба нам дуже стерегтися, бо тепер за нами будуть наглядати (Мирний, IV, 1955, 344);

3 часу навчання в гімназії і до останніх днів життя за ним [Л. Мартовичем] наглядала австро-угорська поліція (Жовт., 2, 1956, 97).

2. тільки недок., неперех., за ким — чим. Остерігаючись, слідкувати очима за ким-, чим-небудь.

Зразу й подалися з хати: Остап до корови навідатись, а Артем наглядати за вулицею (Головко, II, 1957, 290);

Хлопець тільки назирці наглядав за батьком, чекаючи на його від’їзд (Руд., Остання шабля, 1959, 173).

3. перех. Уважно розглядаючи, вибирати, відшукувати кого-, що-небудь.

Наглядав [Вова] собі по кутках безпечне місце (Вас., І, 1959, 87);

Та й славну жінку наглянув собі [Семен Кароташ]! (Коцюб., І, 1955, 41);

Сам старий їздив на хутори наглядіти собі невістку, а синові — жінку (Мирний, IV, 1955, 38);

[3арудний:] Може, й хазяїна собі вже нагледіла? Що ж, діло непогане, Олю (Мокр., П’єси, 1959, 116).

4. тільки док., перех. Поглянувши, звернути увагу на кого-, що-небудь, помітити, виявити когось, щось.

Він ще здалеку наглянув братові стіжки (Коцюб., І, 1955, 120);

Він пішов в гори та в скелі й наглядів орлине гніздо (Н.-Лев., III, 1956, 299);

Між гуртом Андрій наглядів свою жінку і дочку (Ю. Янов., IV, 1959, 10);

Кравцов першим нагледів машину, що їхала від села (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 190).

5. тільки недок., неперех., розм. Те саме, що погляда́ти.

Соломії, очевидячки, сподобалось, що Роман наглядає на неї з садка (Н.-Лев., II, 1937, 61);

Кола виходив, наглядав на шлях, наслухав (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 52).

6. неперех., розм. Мимохідь або ненадовго заходити, прибувати кудись, навідувати кого-, що-небудь (перев. для контролю, забезпечення порядку і т. ін.).

Вона вчилась аж у столиці, в патріотичному інституті, де їх частенько наглядала сама цариця (Мирний, IV, 1955, 335);

Раніш у хату було [дід] не нагляне, — тепер прийшов (Вас., Вибр., 1954, 15);

Тільки оце прийшов Скиба на зміну.. Наглянув до молотарки (Головко, І, 1957, 345).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. наглядати — нагляда́ти дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
  2. наглядати — 1) <дк. НАГЛЯНУТИ>, пильнувати, слідкувати, стежити, спостерігати, назирати, стояти над душею, дивитися в чотири ока, д. дозирати; (на що) поглядати; (до чого) навідуватися, заглядати <н. наглянув до хати>; -АЮЧИЙ = НАГЛЯДОВИЙ. 2) <док. Словник синонімів Караванського
  3. наглядати — див. стежити Словник синонімів Вусика
  4. наглядати — -аю, -аєш, недок., наглянути, -ну, -неш і наглядіти, рідко нагледіти, -джу, -диш, док. 1》 (док. тільки наглянути) неперех., за ким – чим, зі спол. сл. Пильнувати, слідкувати за ким-, чим-небудь для контролю, забезпечення порядку і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. наглядати — НАГЛЯДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАГЛЯ́НУТИ, ну, неш і НАГЛЯ́ДІТИ, рідко НАГЛЕ́ДІТИ, джу, диш, док. 1. (док. тільки нагля́нути) за ким – чим, з спол. сл. Словник української мови у 20 томах
  6. наглядати — ДИВИ́ТИСЯ перев. на кого-що (спрямовувати погляд на когось, щось), ГЛЯДІ́ТИ розм., ЗИ́РИТИ розм., ГЛИ́ПАТИ розм., НАВО́ДИТИ О́КОМ розм., НАСТАВЛЯ́ТИСЯ розм. рідше, ЗРІ́ТИ заст., СПОЗИРА́ТИ заст.; СПОСТЕРІГА́ТИ кого, що, ВВАЖА́ТИ (УВАЖА́ТИ), ЗОРИ́ТИ розм. Словник синонімів української мови
  7. наглядати — Нагляда́ти, -да́ю, -да́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)