накарати
НАКАРА́ТИ, а́ю, а́єш, перех. Док. до кара́ти.
Накарав міх, що й торби страшно (Номис, 1864, № 5794);
— Бажав би я, що б ти, Миколо, узяв з собою сього вітрогона та по дорозі беріг його… А молодого завсіди напутити, а деколи й накарати треба! (Оп., Іду.., 1958, 401).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- накарати — накара́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- накарати — -аю, -аєш, перех. Док. до карати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- накарати — НАКАРА́ТИ, а́ю, а́єш, кого і без дод. Док. до кара́ти. Накарав міх, що й торби страшно (Номис); – Бажав би я, що б ти, Миколо, узяв з собою сього вітрогона та по дорозі беріг його... А молодого завсіди [завжди] напутити, а деколи й накарати треба! (Юліан Опільський). Словник української мови у 20 томах
- накарати — Накара́ти, -ра́ю, -єш гл. Наказать, покарать. От накарав мене Бог таким чоловіком! Г. Барв. 100. Накарав міх, то й торби страшно. Ном. № 5794. Словник української мови Грінченка