1. Словник української мови в 11 томах

намовлений

НАМО́ВЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до намо́вити;

// намо́влено, безос. присудк. сл.

— І що сталося з чоловіком..! Чи його намовлено, чи зіллям напоєно! (Кучер, Трудна любов, 1960, 131).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. намовлений — намо́влений дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. намовлений — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до намовити. || намовлено, безос. присудк. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. намовлений — НАМО́ВЛЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до намо́вити. Почали гукати й інші козаки та старшини – невідомо, чи були намовлені звечора гетьманом та його підпомічниками, чи з власних розуму та спонуки (Ю. Словник української мови у 20 томах
  4. намовлений — Намо́влений, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)