1. Словник української мови в 11 томах

намісництво

НАМІ́СНИЦТВО, а, с.

1. Адміністративний орган правління, очолюваний намісником (у 1 знач.).

"Руська бесіда" подала до намісництва львівського просьбу про дозвіл основання [заснування] у Львові постійного руського театру (Фр., XVI, 1955, 97).

2. іст. Територіальна одиниця, якою керував намісник (у 1 знач.).

З лівобережних і південних українських земель було згодом утворено п’ять намісництв: Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське, пізніше — Харківське і Катеринославське (Іст. УРСР, І, 1953, 352);

Височайшим указом справу цю [турбаївців] було доручено вести правителеві Катеринославського намісництва генерал-майору Каховському (Гончар, Таврія.., 1957, 134).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. намісництво — Намі́сництво... Словник з творів Івана Франка
  2. намісництво — намі́сництво іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  3. намісництво — -а, с. 1》 Адміністративний орган правління, очолюваний намісником (у 1 знач.). 2》 іст. Територіальна одиниця, якою керував намісник (у 1 знач.). 3》 Орган адміністративно-поліцейського управління, що існував у 1849-1918 рр. в Австро-Угорщині. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. намісництво — НАМІ́СНИЦТВО, а, с., іст. 1. Адміністративний орган правління, очолюваний намісником (у 1 знач.). Течія верховодної ієрархії .. обома вухами прислухується до того, що робиться в Відні і що говорять у намісництві (І. Словник української мови у 20 томах
  5. намісництво — Намі́сництво, -ва, -ву Правописний словник Голоскевича (1929 р.)