1. Словник української мови в 11 томах

напарниця

НАПА́РНИЦЯ, і, ж. Жін. до напа́рник.

— Мені в кіоск ще треба зайти, у мене там напарниця працює (Собко, Звич. життя, 1957, 121);

Марійка з своєю напарницею Лізою подавала щити, а Мишко міцно припасовував їх до кілків (Хижняк, Килимок, 1961, 15).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. напарниця — напа́рниця іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. напарниця — -і. Жін. до напарник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. напарниця — НАПА́РНИЦЯ, і, ж. Жін. до напа́рник. – Мені в кіоск ще треба зайти, у мене там напарниця працює (В. Собко); Марійка з своєю напарницею Лізою подавала щити, а Мишко міцно припасовував їх до кілків (А. Хижняк). Словник української мови у 20 томах