1. Словник української мови в 11 томах

напозичати

НАПОЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., чого і без додатка.

1. у кого. Набрати чого-небудь у борг, у позику; заборгуватися.

Правити через суд довг із Семена — так мало ще напозичав, ще не час… (Коцюб., І, 1955, 119).

2. кому. Дати багато чого-небудь у борг, у позику.

*Образно. Вернувши додому, почав [чоловік] нарікати на жінку: — Що ти говорила мені про свого бога! Чи бач, я кілько свого добра напозичав йому, а він мені от що дав! (Фр., IV, 1950, 151).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. напозичати — напозича́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. напозичати — -аю, -аєш, док., чого і без додатка. 1》 у кого. Набрати чого-небудь у борг, у позику; заборгуватися. 2》 кому. Дати багато чого-небудь у борг, у позику. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. напозичати — НАПОЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., чого і без прям. дод. 1. у кого. Набрати у борг, у позику багато чого-небудь; заборгуватися. Правити через суд довг із Семена – так мало ще напозичав, ще не час... (М. Коцюбинський). 2. кому. Словник української мови у 20 томах