напозичати
НАПОЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., чого і без прям. дод.
1. у кого. Набрати у борг, у позику багато чого-небудь; заборгуватися.
Правити через суд довг із Семена – так мало ще напозичав, ще не час... (М. Коцюбинський).
2. кому. Дати багато чого-небудь у борг, у позику.
* Образно. Вернувши додому, почав [чоловік] нарікати на жінку: – Що ти говорила мені про свого бога! Чи бач, я кілько [скільки] свого добра напозичав йому, а він мені от що дав! (І. Франко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- напозичати — напозича́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- напозичати — -аю, -аєш, док., чого і без додатка. 1》 у кого. Набрати чого-небудь у борг, у позику; заборгуватися. 2》 кому. Дати багато чого-небудь у борг, у позику. Великий тлумачний словник сучасної мови
- напозичати — НАПОЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., чого і без додатка. 1. у кого. Набрати чого-небудь у борг, у позику; заборгуватися. Правити через суд довг із Семена — так мало ще напозичав, ще не час… (Коцюб., І, 1955, 119). 2. кому. Словник української мови в 11 томах