1. Словник української мови в 11 томах

неминуче

НЕМИНУ́ЧЕ. Присл. до немину́чий.

Зінька уявляє собі всю ту ганьбу, яка неминуче впаде на її голову, коли Прохор на ній не одружиться (Шиян, Баланда, 1957, 191);

— Пам’ятайте, хто не йде вперед, той неминуче залишається позаду (Довж., І, 1958, 499);

// у знач. присудк. сл.

Слухав [дід], як Зінько кахикає, дивився, як він дибає по хаті, і бачив, що неминуче коли не до Семенюка, то ще до якого.. знахаря вдаритися (Гр., II, 1963, 487).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. неминуче — немину́че прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. неминуче — див. обов'язково Словник синонімів Вусика
  3. неминуче — [неимиенучеи] присл. Орфоепічний словник української мови
  4. неминуче — Присл. до неминучий. || у знач. присудк. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. неминуче — НЕМИНУ́ЧЕ. Присл. до немину́чий. Зінька уявляє собі всю ту ганьбу, яка неминуче впаде на її голову, коли Прохор на ній не одружиться (А. Шиян); – Пам'ятайте, хто не йде вперед, той неминуче залишається позаду (О. Довженко); // у знач. присудк. сл. Словник української мови у 20 томах
  6. неминуче — ОБОВ'ЯЗКО́ВО (не дивлячись ні на які обставини, труднощі і т. ін.), НЕОДМІ́ННО, КО́НЧЕ, НЕУХИ́ЛЬНО, ДОКОНЕ́ЧНО (ДОКОНЕ́ЧНЕ), ДОКО́НЧЕ, БУ́ДЬ-ЩО, БУДЬ-ЩО-БУ́ДЬ, НАПЕ́ВНО (НАПЕ́ВНЕ), НЕМИНУ́ЧЕ, ПРИ́ТЬМО́М розм., ПРО́БІ розм. Словник синонімів української мови
  7. неминуче — Немину́че, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. неминуче — Неминуче нар. Неминуемо, неизбѣжно, непремѣнно. Неминуче коли не після Покрови, то вже після Дмитра засватана буде. Г. Барв. 305. Словник української мови Грінченка