неминучий

НЕМИНУ́ЧИЙ, а, е.

1. Якого не можна уникнути, обійти, обминути і т. ін., який обов’язково має наступити, відбутися і т. ін.

Все ж ти хоч бігай — не бігай неволі, А не втечеш неминучої долі! (Щог., Поезії, 1958, 340);

Як вчепилась [Таня] в аудиторії своїм рученям за нього, так уже й не відпускає, тримається інстинктивно, мовби передчуваючи недалеке й неминуче розставання (Гончар, Людина.., 1960, 9);

Монополістична буржуазія не може відстрілятися навіть ядерною зброєю від неминучого ходу історичного розвитку (Програма КПРС, 1961, 30);

// у знач. ім. немину́че, чого, с. Те, що обов’язково має наступити, відбутися і т. ін. (Кассандра:]

Бачте, воно завчасу краще привикати до неминучого (Л. Укр., II, 1951, 279);

Неминуче й невблаганне ходило вже близько біля княжича Святослава й Малуші, тільки вони цього не знали й не відчували (Скл., Святослав, 1959, 189);

// Який не викликає ніякого сумніву; явний, очевидний.

Які б не були труднощі революції і можливі тимчасові неуспіхи її, або хвилі контрреволюції, остаточна перемога пролетаріату неминуча (Ленін, 24, 1950, 414);

// Який обов’язково витікає з певних обставин, умов, зумовлений ними.

Звістку [про прибуття козаків] приймали, як сподіване щось, як щось неминуче (Коцюб., II, 1955, 95);

В другій половині ночі шторм досяг такої сили, що катастрофа здавалась декому неминучою (Гончар, Тронка, 1963, 201).

2. Який не проходить, не минає, не зникає; постійний.

Кожне знає, що не любощі їм у голові, що не пусте що зводить їх докупи, а неминуча потреба (Коцюб., І, 1955, 43).

3. Без якого не обійтися; обов’язковий, неодмінний.

— Ти на пчіл поглянь: Є робучії, Але й трутні є Неминучії (Рудан., Тв., 1956, 67);

Визнаючи за великими витворами мистецтва безсмертність, неминучу художню красу, Франко трактував це не абстрактно, а в конкретних виявах (Рад. літ-во, 5, 1966, 73);

// Потрібний кому-небудь; необхідний.

Обоє вже розуміли, що відтепер вони будуть завжди разом, що вони необхідні і неминучі одне для одного в житті (Гончар, IV, 1960, 37).