1. Літературне слововживання

неминучий

НЕМИНУЧИЙ – НЕМИНУЩИЙ

Неминучий. Якого не можна уникнути, обійти, який обов’язково має наступити, відбутися тощо; певний, очевидний; обов’язковий, неодмінний. Зачав Василько плакати. Віщував, що бійка неминуча (Лесь Мартович); Як на неминучу смерть, виряджались селяни до волості (А.Головко).

Неминущий. Який ніколи не минає, не втрачається, не забувається; вічний, постійний. Є одначе у минулому щось таке, що хочеться назвати неминущим, вічним (О.Довженко); Без наявності найширшого синтезу годі створити образ великої узагальнюючої сили і неминущого, невичерпного змісту (А.Малишко).

Джерело: Словник-довідник з українського літературного слововживання на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. неминучий — немину́чий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. неминучий — (крах) невідворотний, невідхильний, невідверненний, г. невідкличний. Словник синонімів Караванського
  3. неминучий — -а, -е. 1》 Якого не можна уникнути, обійти, обминути і т. ін., який обов'язково має настати, відбутися і т. ін. || у знач. ім. неминуче, -чого, с. Те, що обов'язково має настати, відбутися і т. ін. || Який не викликає ніякого сумніву; явний, очевидний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. неминучий — НЕМИНУ́ЧИЙ, а, е. 1. Якого не можна уникнути, обійти, обминути і т. ін., який обов'язково має настати, відбутися і т. ін.; невідворотний. Все ж ти хоч бігай – не бігай неволі, А не втечеш неминучої долі! (Я. Словник української мови у 20 томах
  5. неминучий — НЕМИНУ́ЧИЙ (про дію, подію, явище — якого не можна уникнути, відвернути), НЕОДМІ́ННИЙ, НЕВІДВОРО́ТНИЙ, НЕВІДХИ́ЛЬНИЙ, НЕУСУВНИ́Й рідше (про щось перев. Словник синонімів української мови
  6. неминучий — Немину́чий, -ча, -че Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. неминучий — НЕМИНУ́ЧИЙ, а, е. 1. Якого не можна уникнути, обійти, обминути і т. ін., який обов’язково має наступити, відбутися і т. ін. Все ж ти хоч бігай — не бігай неволі, А не втечеш неминучої долі! (Щог. Словник української мови в 11 томах
  8. неминучий — Неминучий, -а, -е Неминуемый, неизбѣжный. Біду побачив неминучу. Котл. Ен. IV. 12. Словник української мови Грінченка