несхибний

НЕСХИ́БНИЙ, а, е.

1. Який виявляє твердість, стійкість; непохитний.

Крокують воїни несхибні, І всюди — квіти на путі (Мур., Широка дорога, 1950, 86);

// Який свідчить про чию-небудь твердість, стійкість; власт. такій людині.

Є воля несхибна в твоєму дерзанні, У вірному слові, у вічнім труді (Стельмах, Жито.., 1954, 28);

Шевченко є взірцем самовідданого, несхибного служіння народові, з надр якого він вийшов (Рад. Укр., 12.VІ 1963, 2).

2. Який твердо установився, не може бути порушений; непорушний.

Я сто літ проживу. Є в цій вірі несхибна основа (Криж., Під зорями.., 1950, 26);

Прославте, всі земні поети, Всесилу міць його [Жовтня] руки! Мов путь космічної ракети, Несхибна путь його в віки (Рильський, Зграя.., 1960, 8).

3. Точний, правильний, безпомилковий.

Удар був несхибний. Твердий, немов каменюка, Юджінів кулак різонув по гострій щелепі людину (Загреб., Європа 45, 1959, 69);

— Несхибний зір, — підтвердити я можу, — в навідника, у цього моряка (Гонч., Вибр., 1959, 378).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me