обвинувачувати

ОБВИНУВА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБВИНУВА́ТИТИ, а́чу, а́тиш, док.

1. у чому і без додатка, перех. Покладати вину на кого-небудь за щось; вважати винним, звинувачувати.

Бровко хоч і не обвинувачував Сагайдака у перевищенні своїх повноважень, але таке, хоч і безкорисливе, самочинство голові не сподобалось (Добр., Тече річка.., 1961, 131);

Так осудимо, так перекоренимо його, що йому й на думку не спадало таке робити, а ми.. його обвинуватимо (Кв.-Осн., II, 1956, 253);

// Висловлювати осуд за дії, вчинки, думки, які розцінюються як несправедливі, підступні, аморальні і т. ін.

Ми, пролетаріат, обвинувачуємо капіталізм за те, що він веде до великого виробництва через розорення селянина (Ленін, 6, 1969, 216);

Вже перші уривки.. зворушили жовч моїх героїв характеру, моїх римлян, що обвинуватили мене.. в зневазі найсвятіших людських ідей (Л. Укр., IV, 1954, 133);

Кожне слово [листа з фашистської неволі] застерігає, обвинувачує (Ю. Янов., V, 1959, 176);

Чи думав хто з вас, що ця хусточка знову так несподівано з’явиться з Павликової кишені для того, щоб обвинуватити Павлика в хуліганському нападі на Олесю? (Донч., VI, 1957, 50).

2. у чому і без додатка, перех., юр. Притягати до відповідальності і доводити чию-небудь вину в ході судового розслідування.

— Хочу бути юристом, щоб досконало вивчити закони захисту людини, щоб вміти судити запеклого ворога, щоб обвинувачувати фашизм, бо він ще не викорчуваний (Хижняк, Тамара, 1959, 284);

Хоч на суді і виявилося, що Грицько плів ті нісенітниці, тільки Грицька не обвинуватили (Мирний, III, 1954, 59).

3. неперех., юр. Виступати в ролі судового обвинувача або на стороні обвинувачення в судовому процесі.

[Орлюк:] Я не хочу, щоб ти була на суді. Не хочу, щоб ти обвинувачувала… (Довж., І, 1958, 373).