1. Словник української мови в 11 томах

облачення

ОБЛАЧЕ́ННЯ, я, с., заст.

1. Дія за знач. облачи́ти і облачи́тися.

2. уроч., ірон. Який-небудь одяг, убрання.

3. Одяг, у якому служителі культу відправляють церковну службу.

Із Софійського собору на паперть вийшов патріарх Паїсій, за ним митрополит Косов і архімандрит Тризна з соборним причтом уже в облаченні (Панч, Гомон. Україна, 1954, 448);

Тріумфальна арка височіла серед майдану, піп у повному облаченні стояв із причтом на порозі церкви (Кулик, Записки консула, 1958, 140).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. облачення — облаче́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. облачення — 1. Богослужбовий одяг священнослужителя; ризи мн.; рідко священний одяг; літургійні шати; розм. церковні шати; заст. ризниця; 2. див. облачання Словник церковно-обрядової термінології
  3. облачення — див. одяг Словник синонімів Вусика
  4. облачення — -я, с., заст. 1》 Дія за знач. облачити і облачитися. 2》 уроч., ірон. Який-небудь одяг, убрання. 3》 Одяг, у якому служителі культу здійснюють відправу. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. облачення — ОБЛАЧЕ́ННЯ, я, с., заст. 1. Дія за знач. облачи́ти і облачи́тися. 2. Одяг, у якому служителі культу відправляють церковну службу. Із Софійського собору на паперть вийшов патріарх Паїсій... Словник української мови у 20 томах
  6. облачення — О́ДЯГ (сукупність виробів із тканини, хутра, шкіри, якими покривають тіло), ОДЕ́ЖА, УБРА́ННЯ (ВБРА́ННЯ), УБИРА́ННЯ (ВБИРА́ННЯ), УБІ́Р (ВБІР), ТУАЛЕ́Т, СТРІЙ, ОДЕ́ЖИНА розм., О́ДІЖ розм., ОДЯГА́НКА розм., ВДЯГА́НКА (УДЯГА́НКА) розм., ОДЯГА́ЛО розм. Словник синонімів української мови