1. Словник української мови в 11 томах

облуплювати

ОБЛУ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБЛУПИ́ТИ, луплю́, лу́пиш; мн. облу́плять; док., перех.

1. Очищати від верхнього шару, покриття, оболонки і т. ін. кругом, по всій поверхні; обдирати, облущувати.

Бук у лісі не облуплювали, а бучину необкорену спускали на завод (Турч., Зорі.., 1950, 352);

Дубковський мовчки вихопив.. гарячу картоплину з миски і почав облуплювати її (Перв., Дикий мед, 1963, 290);

Далі їли ковбасу, сала кусочками нарізали і крашанок облупили і порізали на тарілочці (Кв.-Осн., II, 1956, 68);

// Здирати, знімати з когось, з чогось верхній шар, покриття, оболонку і т. ін. кругом, з усієї поверхні.

Миттю пригнали гладкого вола п’ятилітнього з поля, Шкуру всю геть облупили, а тушу почетвертували (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 331);

Облупили кору на дереві;

// Здирати шкуру (з тварини).

Їхав-їхав [дурень], а там… одпріг драбинчасту [конячину] та.. узяв та й зарізав її; далі облупив, перекинув через плече шкуру та й потяг собі пішки (Стор., І, 1957, 45);

Від живої і веселої тварини, коли її облуплять та кинуть у казан, залишається сама тільки сплюснута, жалюгідна шкурка (Збан., Єдина, 1959, 188);

// Діючи на шкіру людини, спричинювати її облущення облізання (про сонце, вітер і т. ін.).

2. перен., розм. Забирати, віднімати силою або хитрощами; грабувати, оббирати.

◊ Облу́плювати (облупи́ти) як (мов, на́че і т. ін.) ли́пку див. ли́пка.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. облуплювати — облу́плювати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. облуплювати — (лушпу) обдирати, облущувати, оббирати; (шкуру) здирати, знімати; (кору) обкорувати; П. грабувати. Словник синонімів Караванського
  3. облуплювати — -юю, -юєш, недок., облупити, -луплю, -лупиш; мн. облуплять; док., перех. 1》 Очищати від верхнього шару, покриття, оболонки і т. ін. кругом, по всій поверхні; обдирати, облущувати. || Здирати, знімати з когось, із чогось верхній шар, покриття, оболонку. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. облуплювати — ОБЛУ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБЛУПИ́ТИ, луплю́, лу́пиш; мн. облу́плять; док. 1. що. Очищати від верхнього шару, покриття, оболонки і т. ін. кругом, по всій поверхні; обдирати, облущувати. Словник української мови у 20 томах
  5. облуплювати — обде́рти (обідра́ти, облупи́ти і т. ін.) / обдира́ти (облу́плювати і т. ін.), як (мов, на́че і т. ін.) (ту (молоде́ньку і т. ін.)) ли́пку кого, що. Забрати у когось гроші, майно, коштовності і т. ін. Фразеологічний словник української мови
  6. облуплювати — ЛУ́ЩИТИ (обчищати від шкаралупи, лузги, лушпини тощо), ЗЛУ́ЩУВАТИ, ОБЛУ́ЩУВАТИ, ВИЛУ́ЩУВАТИ, ЛУЗА́ТИ, ТЕРЕБИ́ТИ, ВИЛУ́ЗУВАТИ, РОЗЛУ́ЗУВАТИ, РОЗЛУ́ЩУВАТИ, РОЗЛУ́СКУВАТИ, ВИЛУ́ПЛЮВАТИ, ОБЛУ́ПЛЮВАТИ, ОБДИРА́ТИ (картоплю від лушпини, яйце від шкаралупи тощо). Словник синонімів української мови
  7. облуплювати — Облу́плювати, -плюю, -плюєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. облуплювати — Облуплювати, -плюю, -єш сов. в. облупити, -плю́, -пиш, гл. 1) Обдирать, ободрать, очистить, снять кожу, шелуху. Дав яєчко та ще й облупи. Ном. № 2700. Йому облупи та ще і в рот положи. Ном. № 2700. Бодай вас луп облупив. Харьк. г. 2) Обобрать, ограбить. Словник української мови Грінченка