облуплювати

ОБЛУ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБЛУПИ́ТИ, луплю́, лу́пиш; мн. облу́плять; док.

1. що. Очищати від верхнього шару, покриття, оболонки і т. ін. кругом, по всій поверхні; обдирати, облущувати.

Бук у лісі не облуплювали, а бучину необкорену спускали на завод (А. Турчинська);

Дубковський мовчки вихопив .. гарячу картоплину з миски і почав облуплювати її (Л. Первомайський);

Далі їли ковбасу, сала кусочками нарізали і крашанок облупили і порізали на тарілочці (Г. Квітка-Основ'яненко);

// кого, що. Здирати, знімати з когось, з чогось верхній шар, покриття, оболонку і т. ін. кругом, з усієї поверхні.

Миттю пригнали гладкого вола п'ятилітнього з поля, Шкуру всю геть облупили, а тушу почетвертували (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

Облупили кору на дереві;

// кого. Здирати шкуру (з тварини).

Їхав-їхав [дурень], а там .. одпріг драбинчасту [конячину] та .. узяв та й зарізав її; далі облупив, перекинув через плече шкуру та й потяг собі пішки (О. Стороженко);

Від живої і веселої тварини, коли її облуплять та кинуть у казан, залишається сама тільки сплюснута, жалюгідна шкурка (Ю. Збанацький);

// Діючи на шкіру людини, спричинювати її облущення, облізання (про сонце, вітер і т. ін.).

2. кого, перен., розм. Забирати, віднімати силою або хитрощами; грабувати, оббирати.

І тепер так облуплюють того селянина, що він мусить спродувати весь зайвий хліб, аби сплатити податки прямі й побічні, навіть не лишаючи собі збіжжя про запас, на випадок неврожаю (Ю. Хорунжий).

◇ Обде́рти (обідра́ти, облупи́ти і т. ін.) / обдира́ти (облу́плювати і т. ін.), як (мов, на́че і т. ін.) [ту, молоде́ньку і т. ін.] ли́пку див. обдира́ти;

Обдира́ти (облу́плювати і т. ін.) / обде́рти (облупи́ти і т. ін.), як (мов, на́че і т. ін.) ли́пу див. обдира́ти;

(1) Облупи́ти живце́м кого і без дод. – безжалісно завдати великих збитків кому-небудь, розорити.

[Андрій] Добрий ти чоловік, Йосипе, тільки но впадайся тобі в руки: живцем облупиш! Ти допомагав мені... Доки не скрутив мене, мов налигачем, твоєю позикою (М. Кропивницький);

Хто, як не пан. Живцем нас облуплював, все, що захоче, із зубів вирве, а забере (В. Чемерис);

(2) Облупи́ти шку́ру на кому, кому і без дод., фам. – покарати, провчити кого-небудь; розправитися з кимсь.

А він [десятник] як крикне: “Мужицюга! Мерщій тікай!.. До самого Поліцеймейстера доставлю! Облупе [облупить] шкуру на тобі!” (Панас Мирний);

Такий шкуру облупить кожному, хто посміє говорити про його темні діла (з газ.).