обступати

ОБСТУПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБСТУПИ́ТИ, ступлю́, сту́пиш; мн. обсту́плять; док., перех.

1. Ставати довкола кого-, чого-небудь.

Малуша розгублено озиралась на здорових.. хлопців, що обступали її колом (Скл., Святослав, 1959, 67);

Побачивши Сагайдачного, козаки обступили його, так що їхати було неможливо (Мак., Вибр., 1956, 464);

Народ обступив машину з усіх боків (Довж., І, 1958, 82);

// рідко. Те саме, що ото́чувати.

Як та хмара, гайдамаки Умань обступили Опівночі (Шевч., І, 1963, 132);

Ціла .. громада мала обступити медведяче леговище і очистити його.. від поганого звіра (Фр., VI, 1951, 10).

2. перен. Охоплювати з усіх боків (про дерева, гори, будівлі і т. ін.).

Справа і зліва обступають узгір’я кучеряві стіни густого зеленого лісу (Коцюб., І, 1955, 459);

Всю садибу обступав навколо старий і похилий тин (Донч., IV, 1957, 42);

Серед невеличких майданів тягнуться вгору гострими шпилями церкви: кругом їх лавою обступили крамниці… (Мирний, III, 1954, 75);

Кинулися [бійці] за село в гори, що обступили його стрімкими кам’яними мурами (Гончар, III, 1959, 86).

3. перен. Оповивати, затягувати, заволікати (про дим, туман, темряву і т. ін.).

Стоги сіна чорніють лише. Неначе дим або туман обступає їх (Ю. Янов., IV, 1959, 24);

Темрява з кутків давно вже вийшла та й обступила нас немов облога (Л. Укр., І, 1951, 293);

Осіння ніч уже обступала станцію (Панч, Мир, 1937, 99);

// Заповнювати собою який-небудь простір (про запах).

Ситий дух жита обступав кругом (Григ., Вибр., 1959, 307).

4. перен. Повністю оволодівати ким-небудь (про почуття, думки і т. ін.); заполонювати.

— Така журба обступала душу, наче й сам я — мов одірвався від гілля (Гур., Новели, 1951, 11);

Думки обступили її, повили, як сиві тумани землю… (Мирний, І, 1949, 276);

Всі армійські турботи залишилися десь позаду, а нові турботи, інститутські, ще не встигли обступити його (Загреб., Спека, 1961, 10).