обіч

О́БІЧ¹, присл. Поруч, поряд.

Карпати… Тут у гущині Ген роги оленя рясні, Колись любима панська здобич, з чагарником рясніють обіч (Рильський, Сад.., 1955, 75);

До самої стежки, що круто спадала до Вужачої, вони йшли обіч (Юхвід, Оля, 1959, 108);

// На деякій відстані; збоку, осторонь.

Трохи обіч, під вербами біля ясел, коней з десяток — сіно хрумають (Головко, І, 1957, 303);

// На деяку відстань; набік, убік.

Насіння цього дерева [каучукового] було Як золото, як найдорожча здобич, І, кинувши важку сокиру обіч, Людей немало в тій війні лягло (Рильський, III, 1961, 295);

Куля влучила в коня.. Зараз уже обрізали посторонки і відтягли забитого коня обіч (Головко, II, 1957, 569).

2. у знач. прийм., з род. відм. Уживається при вказуванні на положення одного предмета щодо іншого у знач. біля, поряд, поруч.

Хлопець посередині, а дівчата, кожна обіч його, — і він обіймав обох їх за шиї (Л. Укр., III, 1952, 670);

Обіч наречених ішли дружки (Дмит., Наречена, 1959, 200);

Високий тин, що тягнувся обіч садиби, густо насаджені верби попід тином надійно захищали її від стороннього ока (Руд., Остання шабля, 1959, 410).

О́БІЧ², о́бочі, ж., діал. Обочина.

Таке розгадуючи, іду, ноги волочу по якійсь обочі край села (Фр., І, 1955, 69);

З обочей з-під смеречини дивляться на огонь газдівські хати і обороги (Черемш., Тв., 1960, 146);

Гляну вам в очі, люди робочі. Серця відчую напругу. Ті, що не сходять в борні на обочі, — Маєте вірну подругу (Забашта, Квіт.., 1960, 11).