1. Словник української мови в 11 томах

однодвірці

ОДНОДВІ́РЦІ, ОДНОДВО́РЦІ, ів, мн. (одн. однодво́рець, рця, ч.), іст. Окрема група державних селян, проміжна між селянством і дрібномаєтним дворянством, що сформувалася в Росії та на Україні у XVIII ст. з нащадків дрібного служилого люду.

Чоловік Килинин, дрібний чиновничок, умер дуже рано. Потім помер і її батько, небагатий однодворець (Крим., Вибр., 1965, 353);

Підліщани — однодворці, чиншовики. Своєї власної не мали ані клаптя ні польової, ні навіть городньої землі (Крот., Сини.., 1948, 13).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. однодвірці — однодворці, -ів, мн. (одн. однодворець, -рця, ч.; однодворка, -и, ж.), іст. Окрема група державних селян, проміжна між селянством і дрібномаєтним дворянством, що сформувалася в Росії та Україні у 18 ст. з нащадків дрібного служилого люду. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. однодвірці — ОДНОДВІ́РЦІ, ОДНОДВО́РЦІ, ів, мн. (одн. однодво́рець, рця, ч.), іст. Окрема група державних селян, проміжна між селянством і дрібномаєтним дворянством, що сформувалася в Росії та Україні у XVIII ст. з нащадків дрібного чиновництва. Словник української мови у 20 томах