озерце
ОЗЕ́РЦЕ́, озе́рця́, с.
1. Зменш. до о́зеро.
Сонце ховалось за межигірський бір,.. а далекі озерця на оболоні під тим бором і річка Почайна горіли, наче розтоплене золото (Н.-Лев., І, 1956, 432);
Там і тут вилискували проти сонця невеличкі штучні озерця (Смолич, І, 1958, 55);
*У порівн. Нарешті їхні очі зустрілись. У старого вони давно вже вицвіли і схожі були на курячу плівку, а в молодого — блищали, як степові озерця (Панч, Синів.., 1959, 5).
2. чого, перен. Скупчення чого-небудь, що виділяється на іншому фоні.
Пан Субота з жінкою сидить на ганку та любується цілим озерцем астрів [айстр] та мальв (Фр., VIII, 1952, 79);
Завернувши коня од перестояного озерця пізнього проса, підійшов [Тимофій] до кручі, поглянув у далечінь (Стельмах, II, 1962, 188).
Значення в інших словниках
- озерце — озе́рце́ іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- озерце — [озерцеи] -рц'а, ор. -рцеим, м. (на) -рц'у, мн. -рц'а, ор. -реиц' і [озеирце] -рц'а, ор. -рцем, м. (на) -рц'у, мн. -рц'а, ор. -рец' два озерц'а Орфоепічний словник української мови
- озерце — озерця, с. 1》 Зменш. до озеро. 2》 чого, перен. Скупчення чого-небудь, що вирізняється на іншому тлі. Великий тлумачний словник сучасної мови
- озерце — ОЗЕ́РЦЕ́, озе́рця́, с. 1. Зменш. до о́зеро. Сонце ховалось за межигірський бір, .. а далекі озерця на оболоні під тим бором і річка Почайна горіли, наче розтоплене золото (І. Нечуй-Левицький); Там і тут вилискували проти сонця невеличкі штучні озерця (Ю. Словник української мови у 20 томах
- озерце — Озе́рце́, -ця, -цю; озе́рця, озе́рець Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- озерце — Озеро, -ра с. Озеро. Хай тобі риба й озеро. Ном. стр. 99. ум. озерце, озеречко. Словник української мови Грінченка