окований

ОКО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до окува́ти.

Стояла висока синя скриня, окована залізними штабами і прикрита зверху узорчатим килимом (Мирний, І, 1954, 205);

Він загнав собак у будку, защіпнув за ними дверцята, відсунув засув на окованих залізом воротах (Чаб., Балкан, весна, 1960, 203);

Круг воза йшли робітники, хто з довгим, окованим дрючком на плечах, хто з бляшанкою (Коцюб., І, 1955, 225);

*Образно. Нехай мої співи й садочки квітчаті Заснули, оковані сном зимовим, — Весною й пісні, і квітки на гранаті Вогнем загоряться новим! (Л. Укр., І, 1951, 157);

// око́вано, безос. присудк. сл.

*Образно. За що ж тебе, світе-брате, В своїй добрій, теплій хаті Оковано..? (Шевч., II, 1953, 344).