1. Словник української мови в 11 томах

олень

О́ЛЕНЬ, я, ч. Велика жуйна тварина (свійська і дика) родини оленевих з гілчастими рогами і коротким хвостом.

Вийшли з ліса [лісу] олені, один за другим, а що вийде новий, то роги у нього все кращі та веселіші (Коцюб., II, 1955, 326);

Біля самого чума олені сонно погойдували розкішними головами, дожидаючи санної доріжки (Ільч., Серце.., 1939, 398);

*У порівн. Такі якісь у нього стали очі, як в оленя, що на морозі плаче (Л. Укр., І, 1951, 400).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. олень — о́лень іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. олень — -я, ч. Велика жуйна тварина (свійська і дика) родини оленевих із гілчастими рогами і коротким хвостом. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. олень — О́ЛЕНЬ, я, ч. Велика жуйна тварина (свійська і дика) родини оленевих з гілчастими рогами і коротким хвостом. Вийшли з ліса [лісу] олені, один за другим, а що вийде новий, то роги у нього все кращі та веселіші (М. Словник української мови у 20 томах
  4. олень — (-я) ч.; крим.; зневажл. Наївна людина. БСРЖ, 397; СЖЗ, 75. Словник жарґонної лексики української мови
  5. олень — О́лень, о́леня, -неві; о́лені, -нів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. олень — Олень, -ня м. Олень. Олень переплив на берег. Рудч. Ск. II. 160. ум. оленець. Словник української мови Грінченка