опачина
ОПАЧИ́НА, и, ж., діал.
1. заст. Весло.
Чубаті запорожці, м’язисті, просмолені смолою і просолені морськими хвилями, гребли здоровезними опачинами й співали (Довж., І, 1958, 266).
2. В’язка хворосту або очерету.
Треба опачини — мостити греблю (Сл. Гр.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- опачина — опачи́на іменник жіночого роду діал. Орфографічний словник української мови
- опачина — -и, ж., діал. 1》 заст. Весло. 2》 В'язка хмизу або очерету. Великий тлумачний словник сучасної мови
- опачина — ОПАЧИ́НА, и, ж. 1. заст. Весло. Чубаті запорожці, м'язисті, просмолені смолою і просолені морськими хвилями, гребли здоровезними опачинами й співали (О. Довженко). 2. діал. В'язка хворосту або очерету. Треба опачини – мостити греблю (Сл. Б. Грінченка). Словник української мови у 20 томах
- опачина — ВЕСЛО́ (дерев'яна з лопатою на кінці довга жердина, за допомогою якої переміщають човен, гребне судно), ОПАЧИ́НА заст.; ПРАВИ́ЛО (довге для керування). — Греби, сину! — Налягай на весла, — говорив схвильовано Густавсон (А. Словник синонімів української мови
- опачина — Опачи́на, -ни ж. 1) Весло на гребномъ суднѣ. Вас. 186. Половину козаків у окови до опачин посади. Макс. 2) Тонкая и длинная связка хворосту; также связка лозы или камыша, вставленная въ кучу бураковъ для вентиляціи. Пирят. у. Треба опачини — мостити греблю. Борз. у. Словник української мови Грінченка