ополчення
ОПОЛЧЕ́ННЯ, я, с.
1. У давнину — військо, що створювалося на час війни з народних мас.
Кампанія з французами буде важкою. Наполеон має могутню армію, то, може, доведеться всім йти в ополчення, як за Мініна і Пожарського (Кочура, Зол. грамота, 1960, 31);
У разі війни князь збирав ополчення з жителів міста (Іст. СРСР, І, 1956, 55).
2. Допоміжне військо, створюване у надзвичайних умовах воєнного часу з добровольців — цивільного населення, здатного тримати зброю, але звільненого від дійсної військової служби.
— Стражники їздили на конях, — розказував Грицько Вересай, — і оглашали, щоб люди писалися в ополчення (Бурл., О. Вересай, 1959, 6);
Він [комендант] направив мене в ополчення, командного складу не вистачало, мене одразу й призначили командиром роти (Перв., Дикий мед, 1963, 195).
Значення в інших словниках
- ополчення — ополче́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- ополчення — -я, с. 1》 У давнину – військо, що створювалося на час війни з народних мас. 2》 Допоміжне військо, створюване у надзвичайних умовах воєнного часу з добровольців – цивільного населення, здатного тримати зброю, але увільненого від дійсної військової служби. Великий тлумачний словник сучасної мови
- ополчення — ОПОЛЧЕ́ННЯ, я, с. 1. У давнину – військо, що створювалося на час війни з народних мас. Кампанія з французами буде важкою. Наполеон має могутню армію, то, може, доведеться всім йти в ополчення, як за Мініна і Пожарського (П. Словник української мови у 20 томах
- ополчення — ОПОЛЧЕ́ННЯ іст. (військо з народних мас, що створювалося на час війни), РУ́ШЕННЯ іст. — Тепер усяк, хто хоче спокою в своїй землі, не покладається лише на ополчення — дружину гуртує навколо себе (Д. Словник синонімів української мови