орден

О́РДЕН¹, а, ч. Почесна відзнака, нагорода за військові, трудові або інші заслуги.

Світлиця Олесина наче засяла од синіх з сріблом мундирів, од еполетів.., аксельбантів та орденів (Н.-Лев., III, 1956, 136);

Лейтенант ніколи не розповідав про свої бойові подвиги, хоч усі бачили на його грудях два бойові ордени (Тют., Вир, 1964, 491);

Орден Леніна — то найвища З найдорожчих в житті нагород (Мас., Поезії, 1950, 114);

В наш час кавалерами орденів стали прості люди праці, скромні радянські патріоти (Рад. Укр., 23.ІІ 1962, 3).

О́РДЕН², у, ч.

1. Чернеча або лицарсько-чернеча католицька громада з певним статутом.

[Лизогуб:] Цей медальйон — тобі подарунок з Варшави від ордена єзуїтів. Святі отці тебе не забувають (Корн., І, 1955, 259);

Зграї католицьких орденів осідали в містах, будували руками кріпаків костьоли і монастирі, намагались ополячити український народ (Ком. Укр., 9, 1969, 23);

Лівонський орден.

2. заст. Назва деяких таємних товариств, об’єднань.

Масонський орден.

О́РДЕН³, а, ч., арх., рідко. Те саме, що о́рдер².

Візерунки дорійського ордена замінили собою буйну зелену гущавину листя (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 9).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. орден — орден – медаль Орден – 1. Відзнака (закінчення в род. відм. -а). Удостоєний ордена. 2. Об’єднання (закінчення -у). Члени католицького ордену. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  2. орден — о́рден 1 іменник чоловічого роду відзнака о́рден 2 іменник чоловічого роду організація о́рден 3 іменник чоловічого роду ордер — в архітектурі Орфографічний словник української мови
  3. орден — I -а. Почесна відзнака, нагорода: бойовий орден, орден Ярослава Мудрого. II -у. 1. Чернеча або лицарсько-чернеча католицька громада з певним статутом: єзуїтський орден. 2. Таємне товариство, об’єднання: масонський орден. Літературне слововживання
  4. орден — (бойовий) відзнака, зн. бляха; (ченців) товариство, громада; орденок. Словник синонімів Караванського
  5. орден — I [ордеин] -на, м. (на) -н'і, мн. ордеини, ордеин'іў два ордеиние (відзнака) II [ордеин] -ну, м. (в) -н'і, мн. -ние, -н'іў (організація) Орфоепічний словник української мови
  6. орден — 1. відзнака, див. медаля 2. це див. організація Словник чужослів Павло Штепа
  7. орден — I -а, ч. Почесна відзнака, нагорода за військові, трудові або інші заслуги. Орден Вітчизняної війни. Орден Ярослава Мудрого. II -у, ч. 1》 Чернеча або лицарсько-чернеча католицька громада з певним статутом. Лівонський орден. 2》 заст. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. орден — О́РДЕН¹, а, ч. Почесна відзнака, нагорода за військові, трудові або інші заслуги. Світлиця Олесина наче засяла од синіх з сріблом мундирів, од еполетів.., аксельбантів та орденів (І. Словник української мови у 20 томах
  9. орден — о́рден [від лат. ordo (ordinis) – ряд, порядок] 1. Відзнака, почесна нагорода. 2. Чернеча або лицарсько-чернеча католицька громада з певним статутом (напр., Тевтонський О.). 3. Назва деяких таємних товариств (напр., масонський О.). 4. архіт. Те саме, що й ордер (4). Словник іншомовних слів Мельничука
  10. орден — ОРГАНІЗА́ЦІЯ (сукупність людей, держав і т. ін., організована на основі спільності інтересів, мети, програми дій, статуту й т. ін.); ТОВАРИ́СТВО, ГРОМА́ДА, БРА́ТСТВО (організаційно менш зв'язана); СПІ́ЛКА (перев. Словник синонімів української мови
  11. орден — О́рден, -на (відзнаки) і -ну (братства, стилю); -дени́, -ні́в і -дени́, -ні́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. орден — рос. орден 1. Почесна відзнака, нагорода за особливі дії, заслуги, досягнення. 2. Назва деяких таємних товариств, організацій (напр., масонський О.) Eкономічна енциклопедія