1. Словник української мови в 11 томах

освідчення

ОСВІ́ДЧЕННЯ, я, с.

1. Признання (в коханні).

*У порівн. Він ніби докоряв їй, що спізнилась і його примусила чекати, але докори ті звучали, як освідчення (Вільде, Сестри.., 1958, 395).

2. Прохання чоловіка до жінки стати його дружиною.

Князь наважив зробити освідчення панні Софії. Не обійшлося тут без вагання: все ж таке одруження похоже на mésalliance (Л. Укр., III, 1952, 504);

Тетяна Семенівна, прочитавши освідчення, втекла з дому, в чім була (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 55);

Ясно було, що дівчина відтягує відповідь на його освідчення якомога надалі (Головко, II, 1957, 490).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. освідчення — осві́дчення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. освідчення — (любовне) зізнання, признання; (шлюбне) пропозиція, освідчини. Словник синонімів Караванського
  3. освідчення — -я, с. 1》 Признання (в коханні). 2》 Прохання чоловіка до жінки стати його дружиною. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. освідчення — ОСВІ́ДЧЕННЯ, я, с. 1. Признання (в коханні). Гарний, шляхетний [Владек] .. говорив про свої почуття. Але Юля немов не чула його палких освідчень (Р. Іваничук); * У порівн. Словник української мови у 20 томах
  5. освідчення — Осві́дчення, -ння; -чення, -чень і -ченнів, -ченням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. освідчення — Освідчення, -ня с. Изъявленіе, объявленіе, выраженіе. Словник української мови Грінченка