останки

ОСТА́НКИ, ків, мн. (одн. оста́нок, нка, ч.).

1. Те, що залишилося від чого-небудь; рештки, залишки.

Тепер, кажуть, Головатий останки збирає Та на Кубань підмовляє, Черкеса лякає (Шевч., І, 1951, 289);

Він встав з канапи, одсунув злегка круглий стіл з останками вечері (Коцюб., І, 1955, 403);

Вдалині, в синяві небес, понуро чорніють щербини в останках тисячолітнього замку (Ільч., Вибр., 1948, 51).

◊ Без оста́нку:

а) повністю, остаточно; до кінця.

[Прісцілла:] Не вимагає віра сеї жертви, але душа моя забороняє мені сей шлюб, поки твоя душа не може злитися з моєю без останку (Л. Укр., II, 1951, 381);

Любіть і боріться за щастя безкрає, згоріть без останку за край дорогий (Сос., II, 1958, 125);

Рідні гаї і кручі, Рідні весняні ранки! — В праці, в житті кипучім Ваш я весь, без останку (Гірник, Сонце.., 1958, 88);

б) нічого не лишаючи після себе; безслідно.

Не пропадає ніщо без останку: всі речі, розпавшись, Тільки вертаються знов до запасів матерії вічних (Зеров, Вибр., 1966, 130);

До оста́нку:

а) повністю, до кінця.

Якось збоку лукаво подивилась [Явдоха] на мене, перевернула сіль, кинулась її збирати й, до останку засоромившись, притьмом вибігла з кімнати (Коцюб., І, 1955, 463);

Небо, збіліле від спеки, вже сивіє, мов попеліє, день до останку згорів і лишилася нічка бліда (Л. Укр., І, 1951, 304);

На фронті Весь пал, кипіння серця, все завзяття Вона людським стражданням оддавала, Ім’я сестра виправдуючи чесно І до останку (Рильський, II, 1960, 325);

б) до останньої можливості.

В ланцюгах неволі Гинучи заранку, Жваво проти долі Бийся до останку (Граб., Вибр., 1949, 83);

[Ластівка:] А ти ж чому ще й досі не відходиш? [Орлик:] А я й не буду. Бо прийшов наказ, щоб наш підрозділ.. аж до останку захищав село (Лев., Драми.., 1967, 92);

в) до кінця життя; до смерті.

Не було добра змалку, не буде й до останку (Укр.. присл.., 1963, 14);

Вставати разом в трудові світанки І поруч йти до прохідних воріт, І так усе життя, аж до останку… (Забашта, Вибр., 1958, 32);

На оста́нку; На оста́нок — на закінчення, на завершення чого-небудь; під кінець.

Достав [дід] з полиці горщик, налляв у нього води з коновки, накришив бурячків та зеленої закришки на смак та й кинув туди гриби на останку… (Козл., Мандрівники, 1946, 40);

Прокіп Журба залишав бій у ворожих окопах на останок, після того, як було виконане основне завдання (Кучер, Голод, 1961, 132).

2. Тіло, рештки тіла небіжчика.

Згадайте праведних гетьманів: Де їх могили? де лежить Останок славного Богдана? (Шевч., І, 1963, 104);

Могилу придавили [опришки] зверху камінням і замаскували, щоб не знайшли її вороги та не познущалися над останками побратимів (Гжицький, Опришки, 1962, 187);

Сірий камінь розповідав, чиї останки поховані тут. Максим потягся рукою до кепки (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 118).