пазур

ПА́ЗУР, а, ч. Гостре загнуте рогове утворення на кінцях пальців багатьох тварин і птахів; кіготь.

Своїми острими пазурами впився Кіт Кабанові в хвіст і почав гризти його зубами (Фр., IV, 1950, 90);

По стернях розгулювало гайвороння, гребло своїми залізними і гострими пазурами крем’янисту, висохлу землю (Тют., Вир, 1964, 398);

*Образно. Страшна маячлива війна продовжувала ще жити тут, не випускала нещасних людей із своїх пазурів (Гончар, II, 1959, 132);

Напровесні випав ще сніг, і мороз послабив свої цупкі пазури (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 147);

*У порівн. Ще й пальці в його [пана] довгі та сухі, як пазури (Н.-Лев., III, 1956, 260);

Що зараз у жінки з серцем, що його шарпає, як пазурами, — в кров? (Головко, II, 1957, 153);

// перев. мн. Довгі, гострі нігті на пальцях людини.

Ухопила [жінка] мене рукою своєю, як лід, холодною рукою з гострими чорними пазурами (Мирний, IV, 1955, 332);

Маріуца зігнулась, наче вклонилась Раду, та зараз підскочила і всіма десятьма пазурами повела по його блідому виду (Коцюб., І, 1955, 374).

◊ Запуска́ти (запусти́ти) па́зури в що; Простяга́ти (простягти́) па́зури до кого — чого, рідко на кого — що — завдавати кому-небудь болю, страждань, намагаючись підкорити собі, своєму впливові і т. ін.

А той, тихий та тверезий, Богобоязливий, Як кішечка підкрадеться, Вижде нещасливий У тебе час Та й запустить Пазури в печінки, — І не благай (Шсвч., І, 1963, 236);

Її чиста душа не могла примиритися з мерзотністю тіуна. До неї він простяг свої паскудні пазури, хотів збезчестити (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 37);

— Сину, бачу ти Знов сумніву гадюці піддаєшся! Знов пазури на ум твій простяга Той темний дух! (Фр., XIII, 1954, 287);

Пока́зувати (показа́ти, випуска́ти, ви́пустити і т. ін. ) па́зури:

а) виявляти злобу, злі наміри.

Але, влещуючи однією рукою поспільство, пан Бжеський незабаром показав свої пазури (Тулуб, Людолови, І, 1957, 242);

б) виявляти норовистість, непокірливість.

Вона лишилася віч-на-віч з цим самотнім, дикуватим парубком. Смирний-смирний, а дивись і випустить пазури (Речм., Весн. грози, 1961, 135);

Потрапля́ти (потра́пити) в па́зури; Опиня́тися (опини́тися) у па́зурах кого, чого — ставати залежним від кого-, чого-небудь, підлягати, підкорятися комусь, чомусь.

Але якщо Солод потрапив у лапи Колобродова, то Колобродов з часом опинився в пазурах Солода (Руд., Вітер.., 1958, 92);

Хова́ти (схова́ти) па́зури — приховувати злобу, злі наміри.

Дорн сховав пазури, м’якою лапкою намагаючись обдурити Крайнєва (Собко, Граніт, 1937, 114).