пам’ятник

ПА́М’ЯТНИК, а, ч.

1. кому, чому, розм. чий. Архітектурна або скульптурна споруда в пам’ять чи на честь кого-, чого-небудь.

Вони повернули на гору до пам’ятника князя Володимира, де ввечері гуляло дуже багато людей (Н.-Лев., І, 1956, 431);

Дякуючи за честь, яку зробив мені комітет обранням в члени жюрі для оцінки проектів пам’ятника Т. Г. Шевченкові, повідомляю, що згоджуюсь взяти участь в роботах жюрі (Коцюб., III, 1956, 363);

Завод стоїть на березі Дніпра, і перед ним пам’ятник ніжному невідомому юнакові, темно-бронзовому красуневі, що рве на собі ланцюги і сміється до Дніпра (Ю. Янов., І, 1958, 326);

Я іду повз пам’ятник Богдана (Сос., Вірші, 1954, 12);

*Образно. Скільки гоголівської щедрої соковитості у.. образах "Мертвих душ". Тут кожна постать — своєрідний узагальнений людський тип, виразний пам’ятник епосі (Мист., 4, 1961, 20);

*У порівн. Молодий солдат.., ніби вражений раптом величезністю перейденого шляху, застиг, як пам’ятник (Довж., І, 1958, 279).

2. Споруда (звичайно кам’яна) на могилі в пам’ять померлого; надгробок.

Кладовище в Мадріді. Пам’ятники переважно з темного каменю, суворого стилю (Л. Укр., III, 1952, 390);

Нічого специфічного, врочистого, як-от гранітних та мармурових пам’ятників, на нашому кладовищі не було (Довж., І, 1958, 75).

3. Те саме, що па́м’ятка 2.

Шевченко оглянув київські пам’ятники старовини — Києво-Печерську лавру, Кирилівський монастир, намалював Видубецький монастир (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 123);

Пам’ятники раннього палеоліту зустрічаються дуже рідко. Тому кожне нове відкриття таких пам’ятників є великою подією в науці (Наука.., 12, 1965, 2).

4. діал. Мемуари.

Від’їжджаючи, прислав [пан Супрун] мені свій пам’ятник: двадцять аркушів, дрібно записаних (У. Кравч., Вибр., 1958, 373).