пам’ять
ПА́М’ЯТЬ, і, ж.
1. Здатність запам’ятовувати, зберігати і відтворювати в свідомості минулі враження.
Пам’ять у мене була така, що лекцію історії, котру вчитель цілу годину говорив, я міг опісля продиктувати товаришам майже слово в слово! (Фр., І, 1955, 13);
Не розуміючи того, що це втома і що ця втома ослабила пам’ять, він нарікав на себе, обзивав себе тупицею, нездарою (Тют., Вир, 1964, 52);
Мав пам’ять добру він на речі й імена (Рильський, II, 1946, 142);
// Здатність особливо добре запам’ятовувати що-небудь або користуватися якимось органом чуттів.
Корегуючи вогонь, він рідко заглядав у таблицю стрільб, бо знав її майже напам’ять. Взагалі математична пам’ять у нього була розвинута надзвичайно (Гончар, III, 1959, 52);
Музична пам’ять; Зорова пам’ять; Слухова пам’ять.
◊ Дай бо́же (бог) па́м’ять — уживається при зусиллі пригадати що-небудь.
— Вона нагадує щось мені знайоме, — знову почав Проценко. — Я десь когось на неї схожу бачив. О-о, дай боже пам’ять (Мирний, III, 1954, 272);
Коро́тка па́м’ять див. коро́ткий;
Ку́ряча па́м’ять див. ку́рячий;
Па́м’ять зра́джує кому — хто-небудь втрачає пам’ять, може припуститися помилки, неточності.
— Подумайте ще і скажіть правду і про себе, і про Палилюльку. — Я ні разу не бачив його! — А може, вам зраджує пам’ять? — рівно допитувався слідчий (Стельмах, II, 1962, 227);
Старе́ча (леда́ча і т. ін.) па́м’ять — погана здатність до запам’ятовування.
[Калеб:] Гай-гай! стареча пам’ять! Виразно ж тут стоїть, що жаден майстер на судьбищах не має промовляти (Л. Укр., III, 1952, 77);
В якійсь далекій стороні… В Німеччині… В Туреччині… Та ні! Таку ледачу пам’ять маю, Що й не згадаю (Гл., Вибр., 1957, 91).
2. Запас вражень, що зберігаються в свідомості і можуть бути відтворені.
Скільки сягає його пам’ять у час дитинства — усе не вбачає він себе щасливим (Коцюб., І, 1955, 21);
Тимофій забиває і заплішує кілочки в кроковку, а пам’ять його з усіх закутків викидає ту основу, на якій, мов павук, тримається Січкар (Стельмах, II, 1962, 35).
◊ Викида́ти (ви́кинути і т. ін.) з па́м’яті:
а) забувати.
Раїса почувала себе добре, немов викинула з пам’яті все неприємне (Коцюб., І, 1955, 330);
б) (кому, рідко) примушувати кого-небудь забути щось.
Скочив [соловей] як попарений.. і запищав не своїми голосами. Неначе хотів своїм лящанням викинути всім із пам’яті те, що зозуля вже обзивалася (Март., Тв., 1954, 176);
Виліта́ти (ви́летіти) з па́м’яті див. виліта́ти;
Вирина́ти (ви́ринути, майну́ти і т. ін.) у па́м’яті — несподівано пригадуватися.
Виринало в пам’яті напівзабуте, про що чув од мами або од баби своєї (Коцюб., II, 1955, 275);
В його пам’яті виринув давно вже забутий епізод, бачений ним колись на одному з вокзалів півдня (Тют., Вир, 1964, 161);
Майнули в пам’яті Леонідові трагічні картини херсонського відступу минулого літа (Гончар, II, 1959, 415);
Вріза́тися (запа́сти і т. ін.) у па́м’ять — дуже добре запам’ятатися.
Не можу забути одного образу, який врізавсь мені у пам’ять (Коцюб., III, 1956, 26);
Навіки у пам’ять запали Цей шерех його підошов, Цей погляд запитливий, очі (Бичко, Вогнище, 1959, 76);
За па́м’яті чиєї — у період чийого-небудь свідомого життя.
Колись давно, ще не за нашої пам’яті, приїхав на Волинську Україну десь з-під Варшави один польський пан-дідич в свій куплений на Волині маєток (Н.-Лев., І, 1956, 130);
— Ще за моєї пам’яті сайгаки, тарпани у степах водились, а зараз — де вони?.. (Гончар, Таврія, 1952, 43);
Зберіга́ти (зберегти́) у па́м’яті — пам’ятати.
Так віриш: ці берези та ялини У пам’яті безмовній зберегли Його [Л. Толстого] ходу і погляд яструбиний З-під сивих брів (Рильський, III, 1961, 147);
Зберіга́тися (зберегти́ся) у па́м’яті див. зберіга́тися;
Па́м’ять се́рця — спогади про що-небудь дороге, близьке, незабутнє.
Не почує тиша ця глибока Голосу твойого [твого], друже мій… Пам’ять серця, — о, вона жорстока, Та без неї тяжче, як при ній! (Рильський, III, 1961, 323);
Перебира́ти (перебра́ти, перетру́шувати, перетруси́ти, перегорта́ти, перегорну́ти і т. ін.) у па́м’яті — пригадувати.
Навколо була тиша. Дівчина перебирала в пам’яті своє життя (Дмит., Наречена, 1959, 8);
Поки вона спокійно йде селом, ще і ще перетрушує в пам’яті всі оповідання, принесені людьми з скитка (Стельмах, II, 1962, 322);
Я перегорнув у пам’яті всі дрібниці нашого приїзду, перебування у Варшаві — і холодний піт виступив мені на чолі (Досв., Вибр., 1959, 118);
По (з) па́м’яті — як збереглося в спогадах; без звернення до писаного джерела.
Його [оповідання] я по пам’яті пізніше написав українською мовою під назвою "Антін Вова" (Вас., IV, 1960, 39);
Коли бесідник вичитав усе з того паперу, що в руках тримав, говорив далі з пам’яті, сварив і картав людей, що вони самі [у] тій кривді винні (Март., Тв., 1954, 115);
По старі́й (да́вній) па́м’яті — під впливом колишніх, старих звичок.
— Захотів на дурника хильнути, от і затягнув їх сюди, по старій пам’яті (Кучер, Трудна любов, 1960, 266);
Людям всього радгоспу, всіх відділків (що вона їх по давній пам’яті ще зве хуторами) доводиться вічно жити під цим бентежливим гуркотом [літаків] (Гончар, Тронка, 1963, 12);
Прихо́дити (прийти́) на па́м’ять — пригадуватися.
— Ще така в мене собача натура, що як п’яний, то зараз добрішаю: хочеться що-небудь доброго зробити… і покійний тато, царство їм небеснеє, приходять на пам’ять… (Коцюб., 1, 1955, 440).
3. Згадка про кого-, що-небудь.
Я не хотів, щоб пам’ять про мене була скаламучена для тебе почуттям якоїсь вини за собою (Л. Укр., III, 1952, 690);
Підіймалася золота сонячна пляма все вище й вище, ронячи багатства в дорозі, і де пройшла, — лишила звуки і пам’ять по собі (Хотк., II, 1966, 238);
Устин за це головою наклав, за громадську справу, виходить,.. що він герой і вічна пам’ять про нього однині житиме в народі (Головко, II, 1957, 337);
// Те, що нагадує про кого-, що-небудь.
Це [хата] ж єдина в мене пам’ять про Фросину залишилась (Стельмах, І, 1962, 179);
На стіні, як пам’ять неповторна, сія мені будьонівський шолом (Сос., Поезії, 1950, 255);
// чию. Згадка про померлого.
Пам’ять павших, давших перемогу Ожива в возз’єднаній сім’ї (Криж., Під зорями.., 1950, 63);
Всі народи могутнього Радянського Союзу свято шанують пам’ять великого Пушкіна (Корн., Разом із життям, 1950, 75).
◊ Ві́чна па́м’ять кому і без додатка: а) побажання, щоб завжди, вічно пам’ятали померлого.
Батько твій був народним героєм, Твоя мати — краса чарувала окіл, — Вічна пам’ять їм з тихим покоєм! (Граб., І, 1959, 477);
Вічна пам’ять загиблим бійцям (Ю. Янов., Вершники, 1939, 93);
б) (церк.) заключні слова заупокійних служб.
Як же заспівали "вічную пам’ять", так і сам [Наум] почувся, що йому якось-то стало легше на душі (Кв.-Осн., II, 1956, 88);
Старий батюшка наприкінці парастасу підняв голос і голосніше покликнув "вічную пам’ять" небіжчикові (Н.-Лев., III, 1956, 8);
В па́м’ять кого, заст.; На па́м’ять кому — на честь того, хто вже помер.
Під фрескою мозаїка, що зображає цілу плетеницю містерій в пам’ять Адоніса (Л. Укр., II, 1951, 385);
Прилучаю до сього й "Декілька пісень про Гайявату", що поміщено у збірникові на пам’ять Котляревському (Мирний, V, 1955, 419);
Втра́тити (діал. затеря́ти і т. ін.) па́м’ять — не знати, що робити; розгубитися.
Зойком панотця так Іван перелякався, що зовсім затеряв пам’ять. Стояв над панотцем і не знав, що діяти (Март., Тв., 1954, 222);
На па́м’ять — для того, щоб пам’ятати, не забувати про кого-, що-небудь.
Громадою при долині Його поховали І долину і криницю На пам’ять назвали Москалевою (Шевч., II, 1953, 56);
Вже нема племінника Миколи.. Лиш на пам’ять, бідну і обдерту, його кепку мати береже (Сос., II, 1958, 481);
Якось Хома виявив бажання, щоб Ференц змалював його на пам’ять нащадкам.. Художник охоче згодився і за кілька хвилин увічнив Хому на аркуші цупкого паперу (Гончар, III, 1959, 230);
Приво́дити (приве́сти і т. ін.) до па́м’яті — виводити з стану задумливості, замріяності і т. ін.
Я довго на горбику стояв, очима проводив материну постать.. До пам’яті привів мене окрик господаря: — Заснуло, чи що? Піди подивися, чого коні харапудяться (Ковінька, Кутя.., 1960, 24);
Присвя́чений па́м’яті чиїй — зроблений, влаштований на честь того, хто вже помер.
Спішу поділитися з Вами звісткою: цензура випустила врешті альманах, присвячений пам’яті Куліша (Коцюб., III, 1956, 230);
Сві́тла (до́бра і т. ін.) па́м’ять — уживається для вираження позитивного ставлення при згадці про померлого.
З світлою пам’яттю про чарівний образ Мате Залка прийшов тепер Юрко до мене (Смолич, Розм. з чит., 1953, 55);
Доброму добра й пам’ять (Номис, 1864, № 4430);
Сумно́ї (лихо́ї, недо́брої, чо́рної і т. ін.) па́м’яті хто, що — уживається для вираження негативного ставлення при згадці про кого-, що-небудь.
Шкідливу, руїнницьку роботу провадили в нашій мові лихої пам’яті футуристи (Рильський, III, 1956, 65);
Людяне ставлення до засланого поета [Т. Шевченка] дорого коштувало Бутакову. Він попав під нагляд чорної пам’яті "ІІІ відділу" (Рад. Укр., 19.ІІ 1966, 4);
Шанува́ти (пошанува́ти) па́м’ять чию; Зберіга́ти (зберегти́) па́м’ять про кого — з повагою згадувати про кого-небудь.
Сьогодні шануєм ми пам’ять Вождя, Вождя, і товариша, й друга (Сос., І, 1957, 145);
[Мохаммед:] Хіба се гріх — пошанувати пам’ять людини, що була мені жоною? (Л. Укр., II, 1951, 337);
Наш народ свято зберігає пам’ять про тих, хто у важкі роки боротьби з німецько-фашистськими загарбниками віддав своє життя за свободу і незалежність Батьківщини, (Ком. Укр., 2, 1967, 20).
4. Здатність розумно, тверезо мислити, міркувати; свідомість.
Пітьма заступила очі, пам’ять покинула мене… (Фр., II, 1950, 17);
Якось на грані між пам’яттю й непритомністю до його обважнілого розуму почали добиратись розрізнені голоси (Стельмах, II, 1962, 395).
◊ Без па́м’яті:
а) забуваючи про все; дуже сильно.
Дуже любив [батько] своє потомство.. Любив Гаву без пам’яті (Фр., III, 1950, 49);
Юзя лежала в своїй кімнатці і без пам’яті ридала (Л. Укр., III, 1952, 662);
— Не допускайте, щоб вода закипала. І на стартер не тисніть без пам’яті (Гончар, Тронка, 1963, 192);
б) не усвідомлюючи чого-небудь; у несамовитому стані.
Хворий лежить та без пам’яті хліб їсть (Номис, 1864, № 8136);
Настя іде до човна й веде за руку Марусю. Маруся без пам’яті йде за нею і сідає у човен (Н.-Лев., II, 1956, 467);
Сонми хмар скотилися, тисячею гармат ударив грім, блискавиця весь світ осліпила, і, крикнувши без пам’яті: "Мамо!! Мамо!!", впала нещасна женщина [жінка] на землю… (Хотк., II, 1966, 221);
[Бу́ти] при па́м’яті — не втрачати свідомості.
— Коли він опритомнів? — запитав батько Власівну. — Ще за дня, бідолашненький, ще за дня, як ми переносили його. І при пам’яті, і голосу не збувся, тільки не чує анічогісінько (Гончар, IV, 1960, 36);
Прихо́дити (прийти́, дохо́дити, дійти́ і т. ін.) до па́м’яті:
а) повертатися до свідомості після непритомності, зомління.
Проминули день і ніч, ще один день і нова ніч, але Ант не приходив до пам’яті, весь у вогні лежав на помості, з грудей його виривались хрипи й свист (Скл., Святослав, 1959, 16);
[Забрамський:] Після першої ж ін’єкції вона прийшла до пам’яті, .. обличчя стало рухомим і розумним (Коч., II, 1956, 116);
б) (тільки док.) повернутися до спокійного, врівноваженого душевного стану; заспокоїтися.
Пригорнув Іван до серця Олесю востаннє та й побіг. Тоді Олеся, як до пам’яті прийшла, схопилась — уже нема, далеко; тільки пил слідом клубочиться (Вовчок, І, 1955, 29);
Під час отого розстрілу Вікторової фотокарточки, вчиненого .. [фашистським] офіцером, стара так перелякалася, що й досі не могла прийти до пам’яті (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 262);
в) усвідомлювати що-небудь потрібне, виправляючи помилки.
— Дякувати добрим людям, на правильну стежку стає. Прийшов до пам’яті. Ні світ ні зоря, а він, уже на ногах, на роботу поспішає (Цюпа, Назустріч.., 1958, 370).
Значення в інших словниках
- пам’ять — Па́м’ять, -ті, -ті, -ттю; -м’яті, -тей Правописний словник Голоскевича (1929 р.)