пан

ПАН, а, ч.

1. Поміщик у старій Польщі, Литві, дореволюційній Україні і Білорусії.

Пани не знали, що з землею робити, як і кому її збути (Мирний, IV, 1955, 240);

Проти поїзда їхав другий такий самий довгий поїзд: то їхали польські пани-дідичі гуляти з нудьги так само, од сусіда до сусіда (Н.-Лев., III, 1956, 120);

Поспільству співав він [кобзар] про сувору селянську долю, про панів-орендарів, про важку панщину (Тулуб, Людолови, І, 1957, 63);

*У порівн. — Мовчить!.. Та він мовчки усіх вас гнітить, під ноги собі топче..; поводиться, як той пан з підданками! (Вовчок, І, 1955, 184);

М’ясце травицею прикрив [Вовк], А сам спочинуть ліг тим часом. Неначе пан який — лежить… (Гл., Вибр., 1951, 23);

// перен., ірон., зневажл. Людина, яка виділяється розбещеною поведінкою, нетрудовими звичками, надто витонченими манерами і т. ін.

— Буди вже своїх панів, — наказав Йонька [матері]. — А то як зайду з кіссям, то я їх скоро підніму. Уже он прийшов Гаврило, пора виїжджати. Йонька хоч і погрожував, а сам будити гостей не наважувався: боявся не так сина, як невістки (Тют., Вир, 1964, 224).

2. Той, хто займав привілейоване становище в дореволюційному суспільстві, належав до забезпечених верств міського населення, інтелігенції.

Настала обідня пора. Син прийшов та й не сам, а з якимсь паном (Мирний, І, 1954, 158);

От несумнівні сліди присутності чоловіка: якісь рови, котрі в жаден спосіб не можна було би вважати ділом рук природи.. Всезнаючий Юрчик каже, що се пани тут колись серебра шукали (Хотк., II, 1966, 201);

Батько мій навіть продав десятину землі.. Йому, неписьменному, жилося і тяжко і гірко, і так хотілося "вивчити свого сина на пана" (Довж., І, 1958, 13);

// Той, хто має владу над іншими; володар, хазяїн.

— Ти хочеш бути моїм паном, хочеш взяти мене… мої руки, мій розум, мою волю і моє серце… (Коцюб., II, 1955, 223);

[Йоганна:] Ні, мій мужу й пане, прошу тебе, забудь мені те слово, — з твоєї волі я повік не вийду (Л. Укр., III, 1952, 165).

◊ Або́ (чи, хоч) пан, або́ (чи, хоч) пропа́в — або добитися всього бажаного, або все втратити.

Се була її остання карта в тій смілій грі. Відкриваючи її, вона знала, що тут або пан, або пропав (Фр., VII, 1951, 67);

Вирішили так. Вискакує перший і кидається на вартового: чи пан, чи пропав. Решта тікають в різні боки (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 68);

— Візьмемо коси на плечі і в саму Таврію чи в Молдову. Там хоч пан, хоч пропав (Стельмах, І, 1962, 136);

Бу́ти (става́ти, ста́ти і т. ін.) па́ном чого — ставати володарем чого-небудь, вільно розпоряджатися чимось.

[Круста:] Я б сам готовий мучитись отак, а надто, щоб воскреснути потому веселим Діонісом, паном вин, володарем бенкетів… (Л. Укр., II, 1951, 404);

Бу́ти (става́ти, ста́ти, роби́тися і т. ін.) па́ном стано́вища (життя́ і т. ін.) — мати, одержувати можливість діяти, управляти чим-небудь на свій розсуд.

[Артур:] Народ визволяється не тоді, коли перемагає чужинців. [Альберт:] А коли ж? [Артур:] Тоді, пане Альберте, коли він сам робиться паном всього свого життя! (Мам., Тв., 1962, 61);

Жи́ти па́ном див. жи́ти;

Сам собі́ (сві́й) пан; Сам собі́ (над собо́ю) па́ном бу́ти — бути вільним у сво їх діях і вчинках, не залежати ні від кого.

[Маруся:] Нащо я тобі? Тобі заманеться на погуляння піти, лицарською силою помірятися, — коли не буде мене — ти сам собі пан, а як умісті [разом] житимемо, — я тілько буду тобі руки в’язати, твоїй голові думок завдавати (Мирний, V, 1955, 113);

Ось тут, у тім затишнім кабінеті, обставленім хоч і не багато, та по моїй уподобі, я сам свій пан (Фр., IV, 1950, 346);

— А якого б ви собі зятя бажали? — Вільного козака, дочко, щоб сам собі паном був, нікому не кланявсь, — от якого! (Вовчок, І, 1955, 90);

[Єгиптянин:] Е, де вже там не раб!.. Якби я сам був паном над собою, я б не так роботу сю розклав (Л. Укр., II, 1951, 245);

Невели́кий (вели́кий) пан, зневажл. — чоловік, з яким не варто дуже рахуватися.

— Сергій невеликий пан, прийде й сам нап’ється (Тют., Вир, 1964, 247);

Пан над (між) пана́ми — найщасливіший, наймогутніший, не залежний ні від кого.

Може, найдеться дівоче Серце, карі очі, Що заплачуть на сі думи — Я більше не хочу. Одну сльозу з очей карих — І пан над панами! Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! (Шевч., 1, 1963, 47);

— Хоч сила всім страшна твоя, Хоч пан ти, — каже, — між панами, Та хто зна, що ще буде з нами (Гл., Вибр., 1951, 26).

3. У старій Польщі, Литві, дореволюційній Україні і Білорусії — ввічлива форма звертання або називання стосовно до осіб чоловічої статі привілейованих верств суспільства.

— Здоров був, батьку, вельможний пане сотнику! — заклекотіла громада (Кв.-Осн., II, 1956, 178);

Несуть пани есаули Козацькую збрую (Шевч., II, 1953, 43);

Вона хотіла, щоб татко найняв до нього бонну, а татко найняв пана навчителя (Коцюб., II, 1955, 246);

— Господи, пан підполковник! — скрикнув Бараболя, підвів руки вгору і з непідробленою радістю кинувся до Погиби (Стельмах, II, 1962, 255);

// У сучасній дійсності — ввічлива форма згадування або звертання, звичайно до офіційного представника чи громадянина іншої держави.

— Виявляється, товаришу гвардії майор, що ті заводи розбомбили зовсім не німці, а пани американці, — нарешті почав Хома (Гончар, III, 1959, 428);

Пан посол; Пан міністр;

// ірон. Особа, яка не користується в кого-небудь повагою або викликає презирство своєю поведінкою.

Тільки чудний номер "Народа" вийшов, якось зовсім неполітичний і не газетний, видно, що панове радикали мають поважнішу роботу (Л. Укр., V, 1956, 149);

// Звичайно із словом-прикладкою — шаноблива форма звертання до чоловіка в усній народній мові.

— Прощайте, панове-сватове! Коли хочете, то справді випийте по чарці (Кв.-Осн., II, 1956, 59);

— Ну, теперечки, пани-молодці, — сказав Марко, зупиняючи їх,.. а ніч наша (Стор., І, 1957, 394).

Па́не-бра́те, заст. — формула звертання до чоловіка, вживана в усній народній мові.

А втім, як знаєш, пане-брате, Не дурень, сам собі міркуй (Шевч., II, 1963, 225);

[Будівничий (до майстрів, що гуртами ліпляться по уступах гори)] Панове-браття, треба щось почати (Л. Укр., II, 1951, 209).