пан

БІЛОРУ́ЧКА розм. (той або та, хто цурається важкої чи брудної роботи, а також не призвичаєний до важкої, серйозної праці взагалі); ПАН ірон., ПАНИ́Ч ірон. (про чоловіка, хлопця); ПА́НІ ірон., ПА́НЯ заст., ПА́ННА ірон., ПАНЯ́НКА ірон. (про жінку, дівчину); ЧИСТОПЛЮ́Й зневажл. (той, хто цурається брудної роботи). Сашко так натренував м'язи рук, що вони в нього як у спортсмена. Віталик, правда, теж не якийсь там білоручка (О. Гончар); — Буди вже своїх панів, — наказав Йонька.- А то як зайду з кіссям, то я їх скоро підніму (Григорій Тютюнник); Чистоплюй... А-а, це колись ще в школі так назвав Віктора Іван.. за те, що Віктор відмовився їхати в колгосп копати картоплю (М. Зарудний). — Пор. ле́дар, песту́н.

ВОЛО́ДА́Р (той, хто має владу над кимсь, чимсь), ВЕЛИ́ТЕЛЬ, ПАН, ХАЗЯ́ЇН, ГОСПО́ДАР. Будь-який твір володаря дум простого народу — Тараса Шевченка міг збудити людську душу, розбурхати почуття (А. Іщук); Прийшов... Командує, немов громів велитель (М. Рильський); — Ти хочеш бути моїм паном, хочеш взяти мене,.. мої руки, мій розум, мою волю і моє серце (М. Коцюбинський); Він тут (на морі) більший хазяїн, ніж на землі. Він, певно, подумає перше, ніж скаже, від кого родився: од жінки чи од морської хвилі (М. Коцюбинський); Тож треба думати, що господар планети — це ти, людина, що крім нас, на планеті нікого... (О. Гончар).

ДВОРЯНИ́Н (особа, що належить до дворянства), ШЛЯ́ХТИЧ, ШЛЯХТЯ́НИН рідше. Смерть не розбирає чина, а бере селянина і дворянина (прислів'я); — Я, бачите, не з міщан. Я дворянин, шляхтич, як нас тут звуть (І. Нечуй-Левицький); Та скільки тих сварок було серед шляхтян (переклад М. Рильського). — Пор. пан.

ПАН (у формі ввічливого звертання, при називанні), ДОБРО́ДІЙ, МОСЬПА́НЕ невідм. заст. (при звертанні); ПАНОТЕ́ЦЬ заст. (щодо старих чоловіків). — Роздягайтесь, панове молодці, та сідайте на покуті за столом. Ви мої любі гості, — сказав Супрун до старців (І. Нечуй-Левицький); Увійшов (дід Грива) у світлицю, вклонився пану сотнику да й каже: — Добридень, добродію! — А сотник йому: — Здоров, добродію! — бо вони один одного звикли добродіями величати (П. Куліш); Заманулося комусь похворіти, — лягай, мосьпане, до лікарні на біле простирадло, лежи й грейцара не плати (Ю. Яновський); — Добрий вечір, панотче, — привітав Грицько Гаманюк господаря (М. Ю. Тарновський).

ПОМІ́ЩИК (землевласник, звич. дворянин, основним джерелом доходу якого є приватна власність на землю), ОБИВА́ТЕЛЬ зах.; ПАН (у старій Польщі, Україні, Білорусії, Литві); ФЕОДА́Л, ДІ́ДИЧ заст., ДЕРЖА́ВЕЦЬ заст. (великий поміщик). У червоно-блакитному надвечір'ї чітко вирізьблялося обшарпане, відкрите всім вітрам село Івчанка, що споконвіку робило на безкраїх ланах поміщика Колчака (М. Стельмах); Познайомився з ними якийсь Кисилевський, не першої вже молодості дрібний обиватель з Синицької округи (І. Франко); Жалілась (Мотря) на увесь мир — на панів, що давлять мужиків, на мужиків, що пруться в пани... (Панас Мирний); Територія етнографічної Бойківщини до загарбання її польськими та угорськими феодалами перебувала під владою галицьких князів (збірник "Бойківщина"); Мій тато казав, що старий Суханя ще замолоду, наймитуючи в дідича Новака, розтратив сили (Д. Бедзик); То й реєстровим чи городовим козакам було тісно. Багато з них до підданства старостам і державцям приневолено (П. Куліш). — Пор. панок.