пан

ПАН, а, ч.

1. іст. Поміщик у старій Польщі, Литві, Україні і Білорусії.

Пани не знали, що з землею робити, як і кому її збути (Панас Мирний);

Проти поїзда їхав другий такий самий довгий поїзд: то їхали польські пани-дідичі гуляти з нудьги так само, од сусіда до сусіда (І. Нечуй-Левицький);

Поспільству співав він [кобзар] про сувору селянську долю, про панів-орендарів, про важку панщину (З. Тулуб);

* У порівн. – Мовчить!.. Та він мовчки усіх вас гнітить, під ноги собі топче..; поводиться, як той пан з підданками! (Марко Вовчок);

М'ясце травицею прикрив [Вовк], А сам спочинуть ліг тим часом. Неначе пан який – лежить... (Л. Глібов);

// перен., ірон., зневажл. Людина, яка виділяється розбещеною поведінкою, нетрудовими звичками, надто витонченими манерами і т. ін.

– Буди вже своїх панів, – наказав Йонька [матері]. – А то як зайду з кіссям, то я їх скоро підніму. Уже он прийшов Гаврило, пора виїжджати. Йонька хоч і погрожував, а сам будити гостей не наважувався: боявся не так сина, як невістки (Григорій Тютюнник).

2. іст. Той, хто займав привілейоване становище у суспільстві до початку XX ст., належав до забезпечених верств міського населення, інтелігенції.

От несумнівні сліди присутності чоловіка: якісь рови, котрі в жаден спосіб не можна було би вважати ділом рук природи .. Всезнаючий Юрчик каже, що се пани тут колись серебра [срібла] шукали (Г. Хоткевич);

Батько мій навіть продав десятину землі .. Йому, неписьменному, жилося і тяжко і гірко, і так хотілося “вивчити свого сина на пана” (О. Довженко);

// Той, хто має владу над іншими; володар, хазяїн.

– Ти хочеш бути моїм паном, хочеш взяти мене... мої руки, мій розум, мою волю і моє серце... (М. Коцюбинський);

[Йоганна:] Ні, мій мужу й пане, прошу тебе, забудь мені те слово, – з твоєї волі я повік не вийду (Леся Українка).

3. Ввічлива форма звертання або згадування стосовно до осіб чоловічої статі.

– Здоров був, батьку, вельможний пане сотнику! – заклекотіла громада (Г. Квітка-Основ'яненко);

Несуть пани есаули Козацькую збрую (Т. Шевченко);

Вона хотіла, щоб татко найняв до нього бонну, а татко найняв пана навчителя (М. Коцюбинський);

– Господи, пан підполковник! – скрикнув Бараболя, підвів руки вгору і з непідробленою радістю кинувся до Погиби (М. Стельмах);

// У практиці ділового спілкування – ввічлива форма згадування або звертання.

Пан посол;

Пане міністр (міністре)!;

Панове депутати;

// ірон. Особа, яка не користується в кого-небудь повагою або викликає презирство своєю поведінкою.

Тільки чудний номер “Народа” вийшов, якось зовсім неполітичний і не газетний, видно, що панове радикали мають поважнішу роботу (Леся Українка);

// Звичайно із словом-прикладкою – шаноблива форма звертання до чоловіка в усній народній мові.

– Прощайте, панове-сватове! Коли хочете, то справді випийте по чарці (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Ну, теперечки, пани-молодці, – сказав Марко, зупиняючи їх, .. а ніч наша (О. Стороженко).

(1) Ми́лости́вий (мости́вий) па́не! заст. – уживалося як ввічливе звертання.

– Як же вони, Левку, парафін заливають? – зацікавився пан .. – Дуже просто, милостивий пане (М. Стельмах).

△ Фле́йта Па́на; Па́нова фле́йта див. фле́йта.

◇ (2) [Або́ (чи, хоч)] пан або́ (чи, хоч) пропа́в – ризикуючи, домогтися усього бажаного або все втратити.

Било козацтво в ту війну на те, що або пан, або пропав, то не кожен писався власним прізвищем (П. Куліш);

– Чи добудемо волі, чи ні, а гіршого пекла, як у нас дома, і на тому світі не зазнаємо! .. – Істинно: голий дощу боїться! Пан чи пропав, нам вибирати нема з чого, – провадив уже різко фурман (М. Старицький);

– А-а, ризикну. Пан чи пропав, а підпишуся так, як того деякі альтернативники бажають (із журн.);

– Візьмемо коси на плечі і в саму Таврію чи в Молдову. Там хоч пан, хоч пропав (М. Стельмах);

(3) Вели́кий пан <�Вели́ка па́ні>, перев. ірон. – поважна особа, яка має великий вплив і з якою треба рахуватися.

Хіба я не знаю, що там жие Йонаш, великий пан лісничий. Він має чотири гончі пси й ходить на лови (У. Самчук);

А Ясь бачив себе великим бундючним паном в золотих палацах, де горіли тисячі свічок, де ворушились сотні великих панів (І. Нечуй-Левицький);

Дума [Василева мати], як з ратієвської дворні, так і велика пані (Панас Мирний);

– Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити! – ляснула Мотря. – Авжеж, велика пані. Покаляєш, княгине, золоті підківки, – сказала Мелашка (І. Нечуй-Левицький);

Госпо́дар (пан) стано́вища див. госпо́дар;

Лі́зти в пани́ див. лі́зти;

(4) Невели́кий пан <�Невели́ка па́ні>, перев. ірон. – незначна особа, яка не має впливу і з якою можна не рахуватися.

Черевиків таки вона не діждеться, невелика пані, – пообіцяв Мирон (М. Стельмах);

– Секретарка розводить руками, – немає міністра. – То ми взавтра прийдемо. Невеликі пани. – Та хоч би й великі були... У відпустці міністр (В. Большак);

(5) Пан над (між) пана́ми – який має велику силу, дуже могутній або дуже щасливий.

Може, найдеться дівоче Серце, карі очі, Що заплачуть на сі думи. – Я більше не хочу. Одну сльозу з очей карих – І... пан над панами!.. (Т. Шевченко);

– Сядем укупі ми тут під калиною – І над панами я пан... Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею Стелеться полем туман (М. Старицький);

Хоч сила всім страшна твоя, Хоч пан ти, – каже, – між панами, Та хто зна, що ще буде з нами (Л. Глібов);

Па́ном ді́ло див. ді́ло;

Пома́затися в пани́ (па́ном) див. пома́зуватися;

(6) Сам свій пан (д) див. сам;

Сам собі́ пан (голова́, хазя́їн і т. ін.) див. сам.