пан
пан 1. інтелігентний, поважний чоловік (м, ср, ст)||панисько, паняґа
2. багатий чоловік; магнат (ст)||панисько, паняґа
3. мужчина (м, ср, ст)
◊ з гонором пан про гордовитого чоловіка, який любить нагадувати про своє шляхетство (Франко)
◊ за часі́в найясні́шого па́на за часів Австро-Угорської імперії (ст): Українська академічна гімназія у Львові (головна і філія) ще за часів “найяснішого пана”, а відтак під польською окупацією була тереном многогранного шкільного, національно-культурного, а навіть громадсько-політичного життя з широким вахлярем характеристик професорського й учнівського персонажу (Домбровський)||за небіжки Австрії
◊ пан ґуздра́льський → ґуздральський
◊ пан лопати́нський → лопатинський
◊ пан на ці́лу́ губу́ про людину, яка живе надто розкішно, марнотратно (ст): Від часу до часу перекладав він з німецького деякі театральні п'єси, які замовляв у нього директор тодішнього театру Бачинський. Та як Левицький мав таку роботу, то був паном на цілу губу (Нагірний)
◊ па́н обража́льський → ображальський
◊ про́шу па́на ввічливе звертання до мужчини (м, ср, ст): Прошу пана, передайте на квиток (Авторка)
◊ тра́скати па́на вдавати заможну людину (ср, ст)
◊ па́ну і псу всьо вільно (Франко)
♦ ти пан, і я пан, а тре́тій від му́зики про товаришів у шинку (Франко)
Значення в інших словниках
- пан — пан іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- пан — а. дон, сеньйор, лорд, мілорд, містер, сер, мусьє; (чий) володар, господар, ВЛАДАР, велитель; ІСТ. дідич, поміщик, шляхтич, дворянин, вельможа, (молодий) панич; (небагатий) підпанок; зв. ПАНЕ! добродію! мосьпане! (до старших) панотче! панок, зн. панюга, панисько, зб. панство, панота. Словник синонімів Караванського
- пан — I добродій (звертання), паненя, панич, паній, панок, панюга, паня, панятко, підпанок, полупанок, товариш (звертання) II див. багатий Словник синонімів Вусика
- пан — I -а, ч. У давньогрецькій міфології – бог лісів; пізніше – покровитель пастухів, мисливців, рибалок, бджолярів; у римській міфології – Фавн. II -а, ч. 1》 Поміщик у старих Польщі, Литві, дореволюційних Україні та Білорусі. || перен., ірон., зневажл. Великий тлумачний словник сучасної мови
- пан — ПАН, а, ч. 1. іст. Поміщик у старій Польщі, Литві, Україні і Білорусії. Пани не знали, що з землею робити, як і кому її збути (Панас Мирний); Проти поїзда їхав другий такий самий довгий поїзд: то їхали польські пани-дідичі гуляти з нудьги так само... Словник української мови у 20 томах
- пан — Або пан, або пропав. Або забогатію, або утрачу усе. Біда з панами, ми до коршми, а вонн за нами. Глум із збіднілих панів. Ідуть слідом за нами. Великий мені пан, з чого сорочка, з того й жупан. Бідний, а гордиться, що багач. Приповідки або українсько-народня філософія
- пан — Бог; іноді панбіг Словник застарілих та маловживаних слів
- пан — (грец. Πάν) у давньогрецькій міфології бог лісів, пізніше – покровитель пастухів, мисливців, рибалок, бджолярів. Був нібито лагідної вдачі, але коли гнівався, наганяв на людей жах (звідси вирази – паніка, панічний жах). Словник іншомовних слів Мельничука
- пан — (або́ (чи, хоч)) пан або́ (чи, хоч) пропа́в. Ризикуючи, домогтися усього бажаного або все втратити. Било козацтво в ту війну на те, що або пан, або пропав, то не кожен писався власним прізвищем (П. Фразеологічний словник української мови
- пан — БІЛОРУ́ЧКА розм. (той або та, хто цурається важкої чи брудної роботи, а також не призвичаєний до важкої, серйозної праці взагалі); ПАН ірон., ПАНИ́Ч ірон. (про чоловіка, хлопця); ПА́НІ ірон., ПА́НЯ заст., ПА́ННА ірон., ПАНЯ́НКА ірон. Словник синонімів української мови
- Пан — Пан, -на (гр. міт.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- пан — ПАН, а, ч. 1. Поміщик у старій Польщі, Литві, дореволюційній Україні і Білорусії. Пани не знали, що з землею робити, як і кому її збути (Мирний, IV, 1955, 240); Проти поїзда їхав другий такий самий довгий поїзд... Словник української мови в 11 томах
- пан — Пан, -на м. 1) Господинъ, баринъ, помѣщикъ. Коли б пан до плуга взявся, то б і світа одцурався. Ном. Пани б'ються, а в мужиків чуби тріщать. Ном. Употребляется какъ титулъ при обращеніи къ кому либо. Словник української мови Грінченка