пануючий
ПАНУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до панува́ти.
Ми вийшли на високий крутий шпиль, пануючий над селом (Н.-Лев., II, 1956, 409);
// у знач. прикм.
Пролетаріат став, поваливши буржуазію і завоювавши політичну владу, пануючим класом: він тримає в руках державну владу.. (Ленін, 30, 1951, 94);
В сатиричних образах Шевченко показував, що у пануючих класів нема справжньої любові до батьківщини, справжнього патріотизму (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 159);
Зникне швидко пануюче горе: Обновить твою душу весна; За водою спливе в синє море Все, чим дійсність гірка та сумна (Граб., І, 1959, 335);
У Чорному морі спостерігається складна система течій, обумовлена дією різних сил, в основному — пануючими вітрами (Колг. село, 10.VІІ 1956, 3);
Станик і спідничка з грубого перкалю, добре вже зношені, не мали нічого спільного з пануючою модою (Фр., VI, 1951, 162).
Значення в інших словниках
- пануючий — пану́ючий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- пануючий — [пануйучией] м. (на) -чому /-ч'ім, мн. -ч'і Орфоепічний словник української мови
- пануючий — Пануючий чи панівний? До наших нових словників поряд із природним, милозвучним словом панівний проник дієприкметник пануючий: «У Чорному морі спостерігається складна система течій, обумовлена дією різних сил, в основному ... «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
- пануючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до панувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- пануючий — ПАНІВНИ́Й (який має владу), ПАНУ́ЮЧИЙ, ВЛАДУ́ЩИЙ заст.; ПРА́ВЛЯЧИЙ (який керує державою). Велич Толстого полягає.. в його нещадній критиці того панівного класу, до якого він сам належав за походженням і вихованням (М. Словник синонімів української мови