партизанський

ПАРТИЗА́НСЬКИЙ, а, е.

1. Стос. до збройної народної боротьби, яку провадять самостійно діючі загони в тилу ворога.

Татари на Русі зустріли героїчний опір військ і народу.. Народ піднявся на партизанську війну (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 575);

Бойовим діям військ Радянської Армії сприяв могутній партизанський рух, який розгорнувся на окупованій ворогом території (Ком. Укр., 6, 1961, 44);

// Який, складаючись із партизанів, веде таку боротьбу в тилу ворога.

— Я мав тоді тільки п’ятнадцять років, але вже був у партизанському загоні (Панч, В дорозі, 1959, 98);

Саме під цю негоду до хутора пробирався в лісі ще один нагальний вістовий штабу партизанських з’єднань (Ле, Право.., 1957, 203).

2. Прикм. до партиза́н.

Ось уже кілька днів наші загони в усіх кінцях партизанського краю вели запеклі бої з великими силами фашистів (Збан., Незабутнє, 1953, 46);

— Ніде щиріше не співають, як на війні, — зітхнув Мірошниченко, згадуючи своє лісове партизанське життя (Стельмах, II, 1962, 28);

// Належний партизанам або якось з ними зв’язаний.

Б’ють дороги копитами партизанські коні (Перв., II, 1948, 173);

Вам привіт, киянки, галичанки — Партизанські сестри, матері (Воронько, Вел. світ, 1948, 29);

// Признач. для партизанів.

Це була партизанська газета. Вона закликала до боротьби з чужоземними загарбниками (Сміл., Сашко, 1957, 130);

// Такий, як у партизанів, власт. їм.

Вони були в картатих піджаках та в гетрах, з червоними партизанськими стрічками на капелюхах (Гончар, III, 1959, 323).