пенат

ПЕНА́Т, а, ч.

1. У міфології стародавнього Риму — бог-покровитель родини, іноді батьківщини.

Горить І день і ніч перед пенатам Святий огонь (Шевч., II, 1953, 267);

[Панса:] Для мене ти не зять, а син єдиний, тобі я передам своїх пенатів, коли умру (Л. Укр., II, 1951, 458).

2. тільки мн., перен. Рідний дім.

Я подамся у свої пенати (Павл., Бистрина, 1959, 142).

◊ Верта́тися (верну́тися, поверта́тися, поверну́тися) до свої́х (рі́дних) пена́тів — повертатися додому.

Вернувшись до своїх пенатів, На цвинтар Ленський поспішив І над сусідом, що утратив, Біля надгробку потужив (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 61).