перескакувати

ПЕРЕСКА́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕСКО́ЧИТИ, чу, чиш, док.

1. перех і неперех. Роблячи стрибок, переміщуватися на другий бік чого-небудь.

Парубки перескакували через перелази (Н.-Лев., II, 1956, 123);

Біг [шаман], перескакуючи спритно, як марал, через коріння кедрів, що виступало з землі (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 333);

Де не можна перескочити, то треба перелізти (Номис, 1864, № 5842);

Кінь басує, — от-от річку, От … от … перескочить (Шевч., І, 1963, 246);

З поверху впала на нього смужка світла, і він перескочив її, як рівчак (Ірчан, II, 1958, 86);

// Швидко просуваючись, долати які-небудь перешкоди.

Прибій за яких півгодини перескакував уже через каміння (Коцюб., І, 1955, 391);

// Швидко рухаючись, переходити, переїжджати, перетинати що-небудь упоперек.

Непомітно звернули [шофер з бійцем] на бічну дорогу, перескочили уже спустілий глухий переїзд (Баш, На.. дорозі, 1967, 34);

Хитким містком перескочили [Сахно з шофером] протоку (Смолич, І, 1958, 44);

// перен. Непослідовно переходити від одного до іншого, наступного, звичайно обминаючи, пропускаючи щось (про мову, думки).

Аня почала йому безладно розповідати.., Голобородько, як видно, поспішав, і доводилось перескакувати через п’яте на десяте, щоб швидше розтлумачити, в чому річ (Голов., Тополя.., 1965, 351);

// перен. Перевершувати кого-, що-небудь у якомусь відношенні.

— У Галичі хороше, і Володимир город красивий, а Новгород обох перескочив (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 190).

Таки́й, що [й] соба́ка не переско́чить — дуже великий.

[Тетяна:] Щодня вариться на обід такий горщик, що собака не перескочить! (Мам., Тв., 1962, 244).

2. неперех. Стрибаючи, переміщуватися з одного місця на інше.

Легко, свобідно, мов граючися, перескакує [опришок] з каменя на камінь (Хотк., II, 1966, 138);

Вони [сороки] весело перескакували з галузки на галузку (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 85);

Білка на дерево, з дерева вниз, Потім на хмиз, Чи на пень перескочить (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 53);

// Ривком переміщуватися на інше місце.

Стрілки на електричному годиннику перескакують з рисочки на рисочку (Собко, Матв. затока, 1962, 141);

// Швидко поширюватися далі, перекидатися на щось інше (про вогонь).

Семенова сім’я.. встигла вже розтягти маленький хлівчик, не давши вогневі перескочити на хату (Гр., І, 1963, 391);

Полум’я бистро вчепилося сухої соломи, лизнуло і вжерлось у сніп, перескочило на другий, на третій (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 173);

// Швидко переходити з одного об’єкта на інший (про очі, погляд).

Гостроносе личко його скривлене недоброю, гидливою посмішкою, очі чорними вуглинками перескакують з постаті на постать (Коз., Гарячі руки, 1960, 102);

Не один погляд зустрівся з іншим і перескочив на пана (Стельмах, І, 1962, 358);

// перен. Порушуючи послідовність, переходити від одного до іншого, думати, говорити або робити то одно, то інше.

Мені закидували, що я.. перескакую від одного заняття до іншого (Фр., І, 1955, 31);

Гарячково перескакував [Стецько] думками з одного на інше і не знав, як бути йому далі (Цюпа, Назустріч.., 1958, 348);

Почали [співбесідники] стрибати з теми на тему, перескочили й на музику, й на малювання (Дн. Чайка, Тв., 1960, 48);

Розмова з роботи непомітно перескочила на спогади (Збан., Курил. о-ви, 1963, 213).

3. перех. і неперех. Стрибками долати якийсь простір, перебігати, стрибаючи по чому-небудь.

Віталик в три підстриби перескакує подвір’я і опиняється на веранді (Гончар, Тронка, 1963, 106);

Перескочили ми по камінні й пішли до того млина (Н.-Лев., II, 1956, 411);

// Швидко рухаючись по чому-небудь, без зупинки долати якийсь шлях, простір, якусь відстань.

На скаженій швидкості мотоцикл перескакує солончаки та видолинки (Гончар, Тронка, 1963, 227).

4. перех., перен. Переходити яку-небудь кількісну межу (перев. вік).

[Скубко:] А котрий же їй.. год? [Семен:] Вісімнадцятий. [Скубко:] Уже законний срок [строк] перескочила!.. (Кроп., І, 1958, 91);

// безос.

Йому вже за сотню перескочило.

5. тільки док., неперех., розм. Те саме, що збі́гати 1.

— Знаєте, тіточко, я перескочу до Морозенків, довідаюсь, чи там вона, — бо ви так тривожитесь… (Стельмах, І, 1962, 549).