перетлівати

ПЕРЕТЛІВА́ТИ, а́є, недок., ПЕРЕТЛІ́ТИ, і́є, док.

1. Псуватися від гниття, дії вологи і т. ін.

Селянин майже не відчуває духу поту, бо щоденно купається чи мліє в ньому. Хліборобська одежа перетліває не стільки від часу, скільки від гарячої роси тіла (Стельмах, І, 1962, 634);

Покінчивши з загорожами, молодий господар взявся до роботи: перекрив із дідом Інокентієм хлів (стара крівля зовсім перетліла) (Тют., Вир, 1964, 263);

// Піддаватися процесу гниття.

Коли я помру і кістки перетліють У темній забутій могилі, — Кохання не зникне (Крим., Вибр., 1965, 290);

В тріщинах набивалося листя, щоб перетліти і віддати себе землі (Тют., Вир, 1964, 434);

// перен. Повільно конати, гинути.

— Де ж пак! Скільки ми таборів врятували! Скільки б там душ перетліло! (Гончар, III, 1959, 192).

2. Згоряти без полум’я.

— Вже горів [танкіст], кажуть, зовсім, комбінезон на ньому перетлів — ледве жінки водою загасили (Гончар, IV, 1960, 42);

В залізній пічці вже перетліли на попіл головешки (Сміл., Зустрічі, 1936, 223);

*У порівн. Мишка поховали.. Старий Прохор не плакав, він тільки зчорнів на вугіль, наче всередині йому все перетліло (Мик., II, 1957, 103);

// перен. Мучитися від тяжких думок, сумнівів, страху і т. ін.

Отак, перекипаючи і перетліваючи у тяжких роздумах-сумнівах, незчувся, як голоси закоханих стихли (Речм., Твій побратим, 1962, 144);

Від своїх тривог і чекань вона так уже перетліла та перемліла, що не бачила перед собою й світу (Чорн., Потік.., 1956, 348).

◊ Все (життя́) перетлі́ло — все пройшло, минуло.

Відколи вже все те перегоріло, перетліло, а й досі, як інше згадаєм, то за плечима й морозом, і вогнем всипне (Вовчок, VI, 1956, 304);

Микола довго стояв і думав, а потім тихо промовив, махнувши рукою: — Все померло, й сліду не зосталось. Марно перегоріло й перетліло моє життя і тепер зостався тільки попіл, доки його не поглине свята земля (Н.-Лев., II, 1956, 257);

Душа́ перетлі́ла; Душе́ю (се́рцем) перетлі́ти — знемогти від тривоги або страху.

— Ой сину мій, сину, — думала мати. — Як же в мене за тебе душа перетліла, та й зараз спокою немає (Цюпа, Грози.., 1961, 111);

Невже через її недбальство загинув Любчик? Не віриться. Скільки перетлів душею Юрій за ці години сидіння в парку (Хижняк, Невгамовна, 1961, 239);

Перетлі́ло на ву́гіль — все пройшло, загинуло.

[Ольга:] Всю вулицю загородили, як після пожежі. [Кряж:] Була пожежа, дочко. Отут (б’є себе в груди) все на вугіль перетліло… (Зар., Антеї, 1962, 207).