перетлівати

ПЕРЕТЛІВА́ТИ, а́є, недок., ПЕРЕТЛІ́ТИ, і́є, док.

1. Псуватися від гниття, дії вологи і т. ін.

Селянин майже не відчуває духу поту, бо щоденно купається чи мліє в ньому. Хліборобська одежа перетліває не стільки від часу, скільки від гарячої роси тіла (М. Стельмах);

Покінчивши з загорожами, молодий господар взявся до роботи: перекрив із дідом Інокентієм хлів (стара крівля зовсім перетліла) (Григорій Тютюнник);

// Піддаватися процесу гниття.

Коли я помру і кістки перетліють У темній забутій могилі, – Кохання не зникне (А. Кримський);

В тріщинах набивалося листя, щоб перетліти і віддати себе землі (Григорій Тютюнник);

// перен. Повільно конати, гинути.

– Де ж пак! Скільки ми таборів врятували! Скільки б там душ перетліло! (О. Гончар).

2. Згоряти без полум'я.

– Вже горів [танкіст], кажуть, зовсім, комбінезон на ньому перетлів – ледве жінки водою загасили (О. Гончар);

В залізній пічці вже перетліли на попіл головешки (Л. Смілянський);

* У порівн. Мишка поховали .. Старий Прохор не плакав, він тільки зчорнів на вугіль, наче всередині йому все перетліло (І. Микитенко);

// перен. Мучитися від тяжких думок, сумнівів, страху і т. ін.

Отак, перекипаючи і перетліваючи у тяжких роздумах-сумнівах, незчувся, як голоси закоханих стихли (В. Речмедін);

Від своїх тривог і чекань вона так уже перетліла та перемліла, що не бачила перед собою й світу (С. Чорнобривець).

◇ Душа́ перетлі́ла (переболі́ла, перекипі́ла і т. ін.) <�Се́рце перетлі́ло (переболі́ло, перекипі́ло і т. ін.)> див. душа́;

(1) Перетлі́ти (переболі́ти, перемлі́ти) душе́ю (се́рцем) – тяжко пережити, перестраждати, змучитися від тривоги, страху, туги і т. ін.

От тільки переболів душею за тебе, голубочко моя (М. Коцюбинський);

Невже .. загинув Любчик? Не віриться. Скільки перетлів душею Юрій за ці години (А. Хижняк);

[Параска:] Зніметься [Мар'яна], піде та гляди – аж до півночі нема.., а тут ждеш, ждеш, передумаєш, переболієш серцем, поки прийде (С. Васильченко);

Ще більше перетліла серцем за Данька, доки він там десь з ворогом рубався (О. Гончар);

Нікому не болить чуже горе, ніхто не відає, як перемліла душею Фросина Данилівна минулої ночі (А. Хижняк);

(2) Перетлі́ти (зотлі́ти) на ву́гіль (на по́піл):

а) дуже намучитися, знемогтися від тяжких думок, неспокою, хвилювань, страху і т. ін.

– Нічого, нічого, не схуднеш, – поплескав її по плечу Микола. – Іди скоріше, бо Максим перетліє на попіл (А. Хижняк);

[Галя:] Ох, Прісю, та в мене На попіл вже зотліло серце (Л. Старицька-Черняхівська);

б) пройти, зникнути (про почуття).

[Ольга:] Всю вулицю загородили, як після пожежі. [Кряж:] Отут (б'є себе в груди) все на вугіль перетліло (М. Зарудний).