персоніфікований

ПЕРСОНІФІКО́ВАНИЙ, а, е, літ. Дієпр. пас. мин. ч. до персоніфікува́ти.

Вірш «В коморі» [В. Кочевського] позначений алегоричністю: тут і «улесливий вівсюг» і «кукіль наляканий» — персоніфіковані образи ворогів пшеничного лану (Вітч., 2, 1964, 208);

Перехід від літа до осені зображений [у вірші М. Рильського] в персоніфікованих образах місяців — серпня і вересня, які дружньо стискають один одному правиці (Укр. літ., 10, 1957, 55);

// персоніфіко́вано, безос. присудк. сл.

Різні, іноді діаметрально протилежні і непримиримі між собою погляди на світ, на людей, на свої обов’язки перед ними персоніфіковано в.. образах [повісті В. Дрозда] (Вітч., 4, 1963, 132).

∆ Персоніфіко́вана мо́ва, рідко — наділена індивідуальними рисами, індивідуалізована мова персонажів художніх творів.

В романі мова кожної дійової особи повинна бути персоніфікована, тобто — належати тільки їй, будучи одмінна від мови інших персонажів (Смолич, Перша книга, 1951, 76).