поборювати

ПОБО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., рідко, ПОБОРО́ТИ, борю́, бо́реш, док., перех.

1. Борючись з ким-небудь, перемагати.

Дарка і сміялася і сердилася, далі поборола Ярину і кинула в траву (Л. Укр., III, 1952, 739);

Любив [дід] боротися по ярмарках. Одного німецького чемпіона поборов (Ю. Янов., І, 1958, 264);

// Перемагати у війні, в бою.

[Герцог:] Невже ж голота та надію мала, Щоб наше славне військо побороть?.. (Крот., Вибр., 1959, 575);

// Переборювати який-небудь або чийсь опір; справлятися з чим-небудь.

Чемність і уважність пана Адама додавали їй такої сили й енергії, що вона могла поборювати такі перепони і зносити такі прикрості, на які давніше тяжко б було здобутися (Кобр., Вибр., 1954, 144);

Наше завдання — побороти весь опір капіталістів, не тільки воєнний і політичний, але й ідейний, найглибший і наймогутніший (Ленін, 41, 1974, 386);

Йому прийшлося побороти ще одну опозицію [опір пана Білінського] (Фр., IV, 1950, 235);

// перен. Оволодівати чим-небудь, засвоювати щось (звичайно нелегке).

Семен поборов перші труднації синтезу і міг вже абияк читати друковане (Коцюб., І, 1955, 100);

— Я так гадаю, що грамоту він поборе (Вас., II, 1959, 361);

// Знищувати кого-, що-небудь.

Народ і Партія — це творчість і життя, Яких не побороть і найгрізнішим грозам (Рильський, III, 1961, 233).

2. перен. Пересилювати які-небудь почуття, стан і т. ін.

— Я лиш до вас, пане Олесь, не по цвіти! — виговорив він насилу, поборюючи.. плач (Коб., III, 1956, 49);

— Якщо б Ви могли заглянути в мою душу, — Ви знайшли б там.. сто разів гарячіші почуття, та я сам поборюю їх (Кол., Терен.., 1959, 139);

Нелюдським зусиллям волі поборола [княгиня] заціпеніння і зірвалася з місця (Гжицький, Опришки, 1962, 75);

Побороти тугу;

// Змагати кого-небудь (про сон, почуття і т. ін.).

Вже світало, як її, знеможену, поборов на хвилину сон (Гр., II, 1963, 478).

◊ Поборо́ти себе́ — подолати в собі якесь почуття, бажання.

Поборола себе [Катерина]. Увійшла до хати (Хотк., II, 1966, 236).