побідний

ПОБІ́ДНИЙ¹, а, е.

1. поет., заст. Переможний.

Ой вставай же, сило рідная, Непоборна, непочатая, На війні, в боях побідная, Хлібом, правдою багатая! (Черн., Поезії, 1959, 150);

Побідний одлунав салют, — Давно його ми ждали (Воскр., Поезії, 1951, 65);

// Який виражає торжество з приводу перемоги.

І враз розкраяв тишину побідний спів, як грому шквал, — Інтернаціонал! (Гонч., Вибр., 1959, 316);

На столоченому сніжному полі лежали трупи, в повітрі гримів побідний гамір військ Острозького (Ле, Наливайко, 1957, 96);

// Який закінчується перемогою; який приносить перемогу.

Сьогодні він був щасливий; він не тямився, радіючи наперед з побідної маївки (Л. Укр., IV, 1954, 272);

— Он Микита Козуб надіслав матері листа, пише, що війна буде до побідного кінця (Юхвід, Оля, 1959, 167);

Уставай, народе мій, На побідний, правий бій! (Шпак, Вибр., 1952, 150);

// Який є втіленням, символом перемоги, символізує перемогу.

Побідний прапор запалав На висоті, мов жар (Нагн., Вибр., 1957, 23);

Із волею вертайтесь, мужні люди! Побідна зірка най квітчає груди! (Воронько, Казка.., 1957, 80);

// Який здобув перемогу.

Брат Москви — Донбас побідний, Дорога Москва для нас, Як для всіх близький і рідний Мій нескорений Донбас (Уп., Про Донбас, 1950, 5).

2. перен. Який виражає почуття власної переваги.

— Загримлять гармати, стогоном застогне земля. Ви [емір та раджа] зарегочетесь побідним реготом, а ваш регіт виллється людськими сльозами (Н.-Лев., IV, 1956, 32).

ПОБІ́ДНИЙ², а, е, розм., рідко. Те саме, що бідола́шний.

Бачив я,.. як ту вродницю [вродливицю] побідну Лихо заїдало (Щог., Поезії, 1958, 56).